14 червня Національна опера України присвятить свою виставу прекрасній балерині Ірині Задаянній.
Вона вписала яскраву творчу сторінку в історію українського балету, але дуже рано померла, та друзі, колеги і шанувальники таланту балерини пам’ятають цю яскраву особистість. 14 червня балетна трупа Національної опери України присвятить Задаянній виставу «Лебедине озеро».
Вона була простою у житті і сліпуче-гарною на сцені, несла в собі якийсь особливий відблиск щирості в романтичної натхненності. Уся її творча біографія пройшла на моїх очах: від участі у концерті випускників Київського хореографічного училища, яке Ірина Задаянна закінчила в 1980 році. Вона була ученицею відомих педагогів Кирилової та Жайміс, які підготували для цілу плеяду прекрасних балерин 70—80 років. Більшість їхніх учнів, як і Ірина Задаянна, стали окрасою балетних сцен багатьох українських і зарубіжних сцен, лауреатами найпрестижніших хореографічних конкурсів.
Юна танцівниця продемонструвала в експресивному па- де-де з балету «Корсар» не стільки техніку танцю, а дещо більше, значиміше — індивідуальність стилю, що трапляється досить рідко, бо приходить тільки з уже напрацьованими першими партіями. Ірину без вагань зарахували до уславленої Київської балетної трупи, на сцені якої вона дебютувала в четвірці подруг у щойно поставленому О. Виноградовим балеті «Марна пересторога». Розпочавши в кордебалеті, Задаянна досить швидко і стрімко пройшла шлях до солістки і вже через два роки танцювала Русалку в «Лісовій пісні», Еффі в «Сильфіді», Муху-Цокотуху в одноіменному балеті, подруг в «Лебединому озері» і «Дон Кіхоті». Ірина здобула бронзову медаль на досить престижному Міжнародному конкурсі артистів балету у Варні (Болгарія). Але то були тільки перші до партій, які принесуть славу не тільки їй як балерині, але й збагатять українське балетне виконавське мистецтво — це перлина романтичної хореографічної спадщини «Жізель», де Задаянна виконала заголовну партію; героїчний «Спартак» у якому вона створила драматично окреслений образ Фрігії; філософська притча- балет «Легенда про кохання», в якому станцювала партію Штирін, розкриваючи грані дуже складного і неоднозначного характеру східної жінки.
Дебют Ірини Задаянної в партії Джульєтти став відкриттям для балетоманів, які бачили цю виставу за участю примадонн Людмили Сморгачової і Тетяни Таякіної, де, здавалося нема можливості донести щось нове і яскравіше. А Задоянна змогла! Глядач відчув у її танці невимовно ніжне бриніння ледь уловимої павутинки незбагненності щастя. У коханні її Джульєтта розкривала своє серце не тільки Ромео, але і всьому світу. Видатний хореограф Анатолій Шекера, для якого танець був невідривним від його філософського наповнення, побачив в Ірині Задаянній величезні творчо-виконавські можливості. У його балетах вона станцювала низку партій, зокрема і в сучасних балетах» «Княгиня Ольга» (Милуша), «Прометей» (Іскра).
Задаянна протанцювала на київській сцені двадцять років, і хоч залишалася у хорошій формі, яка дозволяла перебувати в виконавському процесі ще не один сезон, але твердо закінчила кар’єру балерини. Жодна людина не могла дорікнула Ірині, що вона перебрала свій віковий ліміт на сцену. Задаянна пішла красиво, полишивши глядачам жалкувати за її виступами, порівнювати її трактуванням інших балерин, які стали виконувати партії з її репертуару. Вона поспішала реалізувати себе в іншій творчій іпостасі — хореографа... Активно включилася в творчий процес Театру ім. І. Франка, у виставах якого за три неповні роки поставила низку яскравих танців та хореографічних мініатюр. Ірина Задаянна особливо тонко відчувала час, епоху, перейнялася призабутим жанром середньовічної шкільної драми і прикрасила виразною хореографією вистави «Трагікомедія про воскресіння мертвих» Г. Кониського, «Буквар миру» Г. Сковороди. Її лебединою піснею і в житті, і в творчості стала хореографія у виставі «Наталка Полтавка» І. Котляревського...
До болю важко усвідомлювати, що в розквіті творчості, дуже рано згасло життя неординарної, талановитої творчої особистості, яка жила задля сцени і мистецтва, розкривала йому своє гаряче серце...
