21 травня відзначить ювілей ветеран київської сцени.
Більш як півстоліття Ізабелла Іллівна віддана одному театру — Російській драмі, де зіграно понад 80 ролей, що принесли популярність і любов глядачів; де щасливо склалася її доля з Миколою Рушковським, чоловіком і колегою.
Павлова — актриса різнопланова. Їй вдаються ролі ліричні, драматичні, романтичні й комедійні.
Одна з зіркових робіт молодої актриси — роль Марти у виставі режисера Л. Варпаховского «Дерева помирають стоячи» А. Касони. Її героїня була чистою й душевно тонкою. Нарівні з чудовим дуетом прекрасних акторів Оплалової й Халатова участь Павлової багато в чому визначила успіх цієї вистави. Юність, чистота, свіжість, безпосередність, заразливість — основні риси сценічних образів, створених Ізабеллою Павловою в ті роки.
Колеги актриси говорять, що вона хороший партнер, але їй ніби весь час чогось бракує в уже створеному малюнку ролі. Вона часто намагається імпровізувати, додати нових барв у образ, що створюється часто по ходу вистави.
— Життя Павлової в театрі я міг би порівняти з чарівним вальсом Штрауса «Життя артиста» — легкий, обіцяючий великі звершення початок, бурхлива кульмінація й елегійний, плавний фінал, — говорить художній керівник Російської драми Михайло Резникович. —
— Изабелло Іллівно, ви родом із Москви, закінчили школу-студію МХТ. Як опинилися в Києві?
— Я народилася й 23 роки прожила в Москві. До акторської професії мої батьки жодного стосунку не мали, але дуже любили театр. І коли я пішла вступати до школи-студії МХТ, я їм навіть нічого не сказала. Пройшла всі три відбірні тури, вступила й лише тоді розповіла батькам. Вони дуже здивувалися, що я стану актрисою. Знаєте, за природою я однолюб — у мене була одна школа-студія МХТ, один театр, один чоловік... У Москві ми, студенти, тісно спілкувалися з корифеями сцени — Ольгою Леонардівною Кніппер-Чеховою, Василем Івановичем Качаловим, Миколою Павловичем Хмельовим, Аллою Костянтинівною Тарасовою, Ольгою Миколаївною Андровською — це була золота плеяда МХТу. Вони приходили до нас у студію, ми спілкувалися з ними, мали щастя бачити їх на відстані простягнутої руки. Наприклад, з Ніною Миколаївною Литовцевою (дружиною В. І Качалова) ми репетирували в них удома, коли актриса трохи захворіла, а Ольга Леонардівна Кніппер-Чехова була головою екзаменаційної комісії й вручала нам дипломи.
1951 р. на гастролі до Москви приїхав Київський російський драматичний театр ім. Лесі Українки, ми з головою поринули в цей чудовий, хвилюючий нас світ, що незабаром став нашим другим домом. Ми — група молодих випускників школи-студії (Лев Брянцев, Євген Конюшков, Олег Борисов, Валентина Ніколаєва і я), зрозуміли, що закохалися в київський театр. Нас тепло прийняли «старики» — Костянтин Павлович Хохлов, Євгенія Еммануїлівна Опалова, Юрій Сергійович Лавров, Віктор Михайлович Халатов, Ольга Василівна Смирнова, Михайло Михайлович Белоусов, Олексій Михайлович Таршин. Майже водночас трупа поповнилась й випускниками Київського театрального інституту ім. Карпенка-Карого: Юрій Мажуга, Альфред Шестопалов, Галина Бутиліна. А 1952 року з Москви до нас приїхали Микола Рушковський, Ірина Молостова (режисер), 1953 року — після Державного інституту театрального мистецтва — Сергій Філімонов. Ця група стала «молодою кров’ю» уславленого театру. Тоді колективом Російської драми керував Костянтин Павлович Хохлов. Він, Володимир Олександрович Неллі, Микола Олексійович Соколов і директор театру Віктор Петрович Гонтар влаштували нам перегляд, після якого всю нашу «бригаду» прийняли до трупи. Ми одразу були задіяні у виставах тих років: «Живий труп», «Ходіння по муках» (постановки В. Неллі), «Одруження Белугіна», де чудово грав М. Белоусов.
— З якою роллю ви дебютували на київській сцені?
— Саша в «Живому трупі». Я грала разом з М. Романовим, з ним же пізніше зіграла роль Соні в «Дяді Вані». Потім були «Добряки» й «Насмішкувате моє щастя». Ролі, які мені давали, я зазвичай ніколи не просила, а приймала як належне. Щоправда, один раз порушила це правило: дуже хотіла грати Ірину в «Трьох сестрах». Зайшла, стрешенно хвилюючись, до Володимира Олександровича Неллі: «Якщо буде хоч найменша можливість, у будь-якому складі, якщо вважатимете за можливе, дайте мені Ірину», а у відповідь чую: «Я вас уже призначив на цю роль»...
— У вас театральна сім’я. Нещодавно стали прабабусею.
— Мій наречений Микола (Рушковський) приїхав до Києва, закінчивши школу-студію МХТ. Нас полонила й зачаровувала аура Російської драми. Ми разом з 1952 року на сцені й у житті. Виріс син Андрій, він журналіст, двоє онуків (Микола працює перекладачем у Посольстві Польщі, а Настя вчиться в Національному університеті ім. Т. Шевченко, вивчає арабські мови). Правнуку Кирилу всього один рік. У нас велика й дружня родина...
«День» вітає Ізабеллу Іллівну з днем народження. Бажаємо вам міцного здоров’я, щастя, любові й сценічного довголіття.
