Які уроки слід би винести українському виборцеві з ситуації в Росії?
Василь ШЕПЕТЮК, доцент Тернопільського педагогічного університету кандидат філософських наук, політолог:
Урок перший: кожному виборцеві варто пересвідчитися не лише в політичному, а й фізичному потенціалі майбутнього президента, тобто в його здоров'ї. Щоб потім не довелося спостерігати за тим, як він не може в повну силу виконувати свої обов'язки.
Урок другий: виборець мусить упевнитися, що претендент є здоровим не лише фізично, а й політично. Аби не сталося так, що глава держави буде виконувати свої повноваження формально, боятися й уникати відповідальності та перетвориться лише на декоративний образ.
Урок третій: ми повинні зрозуміти, що обираємо не вождя, а головного державного службовця. Президент хоч і перша особа, але вже не господь Бог. Надія на президентську всесильність часто оманлива. Якщо кандидати на цю посаду обіцяють, що вони круто поліпшать життя людей — це популізм. Це зробити набагато важче, ніж поміняти конкретних людей.
Урок четвертий: ситуація, що складається нині в Росії свідчить — ми, як виборці, маємо знати правду про фінансові справи наших кандидатів у президенти, про доходи їхніх сімей, щоб не випливли згодом факти про причетність такої поважної особи до «брудних грошей».
Володимир ФЕСЕНКО, політолог, кандидат філософських наук, Харківський держуніверситет:
— Серія терористичних актів і ті труднощі, що їх зараз переживає російська політична система (я маю на увазі міжнародні скандали, пов'язані з обвинуваченням високопоставлених чиновників у відмиванні брудних грошей) — все це речі, що мають різне коріння й різні форми вияву, але вони співпали в часі.
В Україні інша ситуація. В нас немає своєї Чечні, слава Богу. Хоча, якщо деякі наші політики «розігруватимуть» кримську карту, Крим потенційно також може стати нашою Чечнею. Й у цьому випадку, це урок, швидше, не для наших виборців, а для нашої політичної еліти. Вступаючи в боротьбу зі своїми політичними противниками, ні в якому разі не можна забувати про інтереси країни. Інакше в багатоходових політичних комбінаціях може трапитись те саме, що зараз відбувається в Росії.
Інший момент — та чи інша дестабілізація політичної ситуації в Росії може певною мірою відбитися й на Україні. Якщо, приміром, російська влада зважиться піти на надзвичайний стан, це може дати привід деяким нашим політикам вчинити так само й, можливо, навіть розігрувати той самий сценарій: провокувати якісь кризові ситуації для того, щоб посилювати авторитарні тенденції політичної влади. Свого часу так було спровоковано чеченську кризу. Й справа не лише в прагненні Чечні до незалежності, хоча це, звичайно ж, було. На цьому грали, гріли руки й це всіляко провокували. В тому числі, частина російської політичної та економічної еліти. На війні робили гроші. В нас, можливо, немає таких ситуацій і таких можливостей (я маю на увазі дуже довгі взаємозв'язки політичних і економічних інтересів у окремому регіоні з такими обсягами грошей). Але такі «ігри» можуть вийти з-під контролю й завжди неминуче виходять.
Євген ГОЛОВАХА, доктор філософських наук, головний науковий співробітник Інституту соціології:
— Найважливіше — відмовитися зараз від властивої масовій свідомості катастрофічності мислення, коли людина вважає, що гірше бути вже не може. Сьогоднішні вибухи — це відлуння набагато більш ранніх ситуацій, коли в Росії було допущено серйозні прорахунки національної політики, коли не було всерйоз сприйнято погрози, пов'язані зі зниженням національної толерантності, погіршенням ситуації, пов'язаної з національною неоднорідністю регіонів країни. Вибираючи Єльцина, люди не врахували, що саме він багато в чому сприяв розв'язанню війни в Чечні. Й він відповідальний за те, що протягом трьох років нічого не було зроблено для поліпшення ситуації.
В Україні ця ситуація, можливо, стоїть не так гостро. Але все це в зародку існує й тут. Не можна забувати, що найменші прорахунки в міжнаціональній політиці, найменше потурання національній нетолерантності, пропаганді міжнаціональної ворожнечі можуть призвести до такого роду наслідків. Тому, я вважаю, український виборець повинен знати наступне: оцінювати кандидатів треба, насамперед, із точки зору того, як вони формулюють і ставлять питання національної й взагалі соціальної толерантності. Радикалізм і спроби вирішувати всі проблеми одним махом можуть призвести країну до «російської» ситуації.
Вадим КАРАСЬОВ, заступник директора Харківської філії Національного інституту стратегічних досліджень:
— Нинішня хвиля терору в Росії показує, що на пострадянському просторі по суті не було вироблено сучасної демократичної держави, здатної стримувати тероризм. «Монополія на терор» перейшла до кримінальних формувань. Таким чином перший урок полягає в тому, що настає етап, коли в умовах демократії має бути вибудовано сильну державу, здатну захищати своїх громадян. Це повинен відчути виборець, і в зв'язку з цим має статися зміна передвиборних пріоритетів. Звідси, до речі, може бути змінено й структуру самого поняття «безпека». Раніше для нас це означало, що ми повинні піклуватися про безпеку держави, державного кордону тощо. Зараз безпека стає поняттям особистої категорії. Держава має гарантувати безпеку кожного. Й можливо, що тема особистої безпеки, а не абстрактної державної, стане домінантою виборчих і взагалі політичних інтересів громадян і Росії, й України, й інших пострадянських країн.
Це політичне й соціально-психологічне зрушення буде позначатися. Буде змінюватися поняття безпеки, i я вважаю, що в якійсь мірі для наших виборців у програмах кандидатів у президенти й політичних партій буде важливим наступне питання: чи гарантує даний кандидат або партія формування сильної державності в обов'язковому поєднанні з демократією?
Наступний момент проблеми має більш конкретне застосування. В Росії сценарій розвитку може піти в бік деякого агресивного соціально-психологічного варіанту, в умовах якого Росія може почати інакше розглядати свої відносини з Україною та іншими сусідами. Тому на тлі дестабілізації й хаосу в сусідній державі істотну роль відіграватимуть політична поміркованість, центризм кандидатів, їхнє вміння бути не дуже ідеологізованими, об'єднати лівий і правий фланги. Зрозуміло, фактично безперспективною в цій ситуації є позиція тих партій, які ще заявляють про необхідність того чи іншого роду інтеграції в Росію. Нова політична й соціально-психологічна атмосфера в Росії фактично підводить певну культурно-історичну риску в розвитку країн колишнього СРСР.
Анатолій АРСЕЄНКО, кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник Інституту соціології:
— Безумовно, висновки зробити необхідно. Треба зміцнювати економіку — тільки економічно сильна держава здатна захистити своїх громадян. Крім того, народ має знати, що він захищає — свою країну чи правлячі клани. Навряд чи це питання зрозуміле російським солдатам в тому ж Дагестані. Щодо України, то у нас усі ж знають, хто йде до армії — це найзнедоленіші, хто не може ухилитися від служби. Глибоко сумніваюся, що вони стануть захищати тих, хто фактично привів країну на межу краху.
Тому потрібні термінові й серйозні зміни. Нам край необхідна ідея, навколо якої згуртується народ. Не можна вірити тим, хто обіцяє щось дати; всі ці фрази про те, що ми кудись інтегруємося і хтось дасть нам нові технології, нічого не варті.
Нам необхідно вибрати кардинальні зміни. І обирати треба не особистостей, які обіцяють, а об'єднуючу ідею, принципи.
Володимир МАЛИНКОВИЧ, політолог:
— Український виборець, якщо він чесна людина, має співчувати людям, які живуть сьогодні в Росії, а не вважати, що він знаходиться збоку і його хата скраю. Така ідеологія сьогодні, як на мене, досить поширена. У нашій країні не менше за 10 млн. людей мають родичів у Росії, тому те, що там зараз відбувається, не може не викликати співчуття до потерпілих від тероризму.
Люди, відповідальні за терор і інтервенцію до Дагестану (сьогодні вже можна говорити про інтервенцію, тому що я вважаю Чечню незалежною державою), насправді не є захисниками Корану й мусульманських цінностей, вони служать зовсім іншому богу — це люди, які мстять, не рахуючись ні з чим і ні з ким, людське життя для них — ніщо. І головний урок для наших українських співгромадян з огляду на ситуацію в Росії — це обережне ставлення до різного роду героїв на кшталт Басаєва. Свого часу, коли чеченці захищали свої домівки, ми їм співчували, а тепер вони чинять, як бандити, й тому ставлення до них може бути тільки відповідним.
Що ж до причин конфлікту в Росії, то вони, звісно, дуже глибокі, пов'язані, в тому числі, з нездатністю російської влади всерйоз займатися національними проблемами у себе вдома.
