До «Українського дому», де позавчора відомий режисер святкував день народження, завітав Президент України Віктор Ющенко з дружиною Катериною та доньками. Голова держави у своїй вітальній промові сказав, що Василю Володимировичу присвоєно звання «народного артиста України». Ющенко високо оцінив внесок Василя Вовкуна у розвиток української культури та створення позитивного іміджу країни далеко за її межами.
До свого ювілею режисер масових свят та оперних постановок, «державний режисер №1», як його інколи називають у ЗМІ, презентував новий авторський проект «Видива». Ця мультимедійна виставка-інсталяція включає «Колообіг. Етно-викінчені моделі», виставку українських вишиванок, ікон і картин з власної колекції, DVD із шести шоу «Вияви-видива- дійства», та двотомник-альбом «Паралельні видива», в якому зібрано понад 300 творчих проектів Василя Вовкуна.
Та апофеозом святкування можна назвати концертне виконання легендарної опери-ораторії «Цар Едіп» Ігоря Стравінського, що відбулося в Національній філармонії України. Василь Вовкун настільки любить свою постановку 9-ти річної давнини, що вирішив повторити цей шедевр у день 125-річчя композитора та на своє власне 50 річчя. В Києві «Цар Едіп»прозвучав третій раз (перша вистава відбулася у Славутичі неподалік від Чорнобиля, друга була на майдані Незалежності у період другої виборчої президентської кампанії Леоніда Кучми, і тоді, за словами Вовкуна, «ніхто не здогадувався, чому він поставив саме цей твір»..., а нині третя версія «Царя Едіпа»).
На питання, як у нього виникло бажання вдатися до цієї складної і не комерційної партитури, Василь Вовкун розповів:
— Мене не цікавив фатальний характер цієї трагедії, а хотілося нагадати глядачам, що людське суспільство завжди поділене на пішаків, королів та їхнє оточення. Хотілося глянути себе через призму всевидючого ока. Такий символ трикутником зображується на стінах храмів. Відтак на верхівці сценічного меандру (знак влади) це всевидюще око заміщувалося відеоекраном, на якому змінювався абстрактний відеоряд відповідно до сюжету ораторії. Це мало відображати реакцію небес на те, що відбувається на грішній землі. На жаль, мало хто навіть із мистецтвознавців і музикознавців помітив це. «Цар Едіп» — надзвичайно важливий для мене. Цей погляд неба супроводжувався ритуально-магічним супроводом барабанів і, зупиняючи сюжет ораторії, ніби зупиняв сам час — для його осмислення. Під цим поглядом оживало каміння, яке несло інформацію ще від далеких предків, те саме каміння, яким завтра, можливо, станемо ми. Адже немає нічого вічного — є лише вічна пам’ять. Та пам’ять, яку ми залишаємо після себе. Ось чому Едіп, довідавшись правду про себе, зрікається влади, більше того, — карає себе, виколюючи очі й іде сліпим старцем поміж народ просити прощення. За цей моральний подвиг Едіп у фіналі підноситься високо до неба, де космос посипає зірками вічності його сиву голову.
Спочатку дійство відбувалося на пострадянському просторі, коли народжувалась нова Європа, утверджувались нові демократії, «перетрушувалися» старі-нові президенти, які смертельною хваткою чіплялися за владу. А в Україні йшла президентська виборча кампанія... Робота над «Царем Едіпом» вивела мене на інший творчий етап...
Світ розчиняється у метафоричних перетвореннях, оригінально й несподівано зіставлених, багатофункціональних. Головною умовою повинна бути творча свобода, а також контрольований розумом сам процес творення. Синтез такого дійства нагадує священнодійство, сповнене недомовленостей, зашифрованих натяків і символів, творить отой паралельний світ, який називається художнім видивом, а тому я знову повернувся до геніального твору Ігоря Стравінського, презентувавши його на своєму творчому вечорі. «Царя Едіпа» виконали музиканти Національного симфонічного оркестру України під керуванням Володимира Сіренка та співаки Чоловічої хорової капели ім. Левка Ревуцького (керівник Богдан Антків).
