Про це на зустрічі з журналістами заявив сам «колишній» — Віктор Приходько. За його словами, наказ було підписано буквально днями, причому він сам подав заяву про звільнення з посади після того як успішно заперечив у суді рішення Міністерства культури про його звільнення. На студії імені Довженка тепер призначений виконуючий обов’язки керівника — не кінематографіст, але бізнесмен.
Тепер новий проект Приходька, який завжди відрізнявся грандіозністю своїх планів — будівництво приватної кіностудії на околиці Києва. Колишній гендиректор заявляє, що вже є західний інвестор, готовий вкласти в будівництво сім мільйонів доларів. Нова студія з’явиться вже через дев’ять місяців і буде займати площу, у півтора разу більшу нiж площа студії імені Довженка. І хоча ще навіть не погоджено проект, уже плануються до зйомок два фільми: один — комедія суто українського виробництва, інший — українсько-польсько-американська копродукція. Бюджет другої картини може становити 20 млн. доларів, а як режисера планується запросити патріарха американського кіно, Сидні Люмета («Вердикт», «Телемережа», «12 розгніваних чоловіків»).
Найгострішій критиці піддав Приходько своїх опонентів — Міністерство культури і туризму і Союз кінематографістів. За його словами, «треба б поміняти, напевно, саму систему Міністерства культури, тому що воно неефективно працює». Він відзначив: хоча в даний момент Оксана Білозір «трохи захворіла», міністерство «працює точно так само без неї. Воно нічого не робить». Окрім того, необхідно переходити на продюсерську систему виробництва, а «у міністерстві немає жодної людини, яка б знала, що це таке, повірте мені. Вони цього не зроблять. Там треба або змінювати повністю склад, або робити взагалі іншу структуру — Держкіно, — як обіцяли».
А своїм виключенням із Союзу кінематографістів Приходько, за його словами, «пишається». Тому що «свого часу, — ви знаєте, так? — звiдти звільнили лише Параджанова». А колишні колеги по Союзу — «люди з далекого світлого минулого. Вони були радянськими кінематографістами, такими й залишилися».
Перспективи національного кіновиробництва герой прес-конференції оцінив як «сумні», тому що державні студії, на його думку, нездатні витримати конкуренцію з приватними, що доводить світовий, зокрема, європейський досвід — правда, як приклад було чомусь приведено долю італійських телекомпаній, що дійсно не встояли перед напором приватної ініціативи. Втім, і зараз ситуація не радує — «жоден фільм не запущено, просто зупинене виробництво в країні», хоча саме для цієї мети в бюджеті було закладено 50 мільйонів гривень. Питання грошей узагалі порушувалося досить часто; так, на думку Віктора Миколайовича, для підвищення конкурентоспроможності державного сектора кіно треба «скасувати обмеження на зарплату», оскільки «ви не зможете жодної нормальної людини запросити в знімальну групу на 300 гривень», при тому, що зарплати в «капіталістів» становлять 400—500 доларів.
Зі свого боку, можу зазначити, що колись мені, автору цих рядків, довелося працювати в одній структурі, яку Приходько фінансував, і, наскільки мені не зраджує пам’ять, ні я, ні інші співробітники жодного разу не отримали обіцяної суми гонорарів і зарплат, не говорячи вже про регулярність (вірніше, за відсутності такої) цих воістину мізерних виплат.
Що, втім, не скасовує того факту, що влада зі своїми обов’язками — фінансовими, організаційними, законотворчими — перед кінематографом не справляється.
