Погано стрижуть, миють, чистять. Згідно з даними, оприлюдненими Головним управлінням із захисту прав споживачів столиці, за минулий рік до цієї організації надійшло понад 3,5 тисяч заяв і скарг. 628 разів мешканці Києва скаржилися на низьку якість непродовольчих товарів імпортного виробництва (зокрема 236 звернень стосувалися взуття), 238 заявників висловили своє невдоволення якістю провізії, що випускається в Україні (21 раз поскаржилися на «погані» макарони й хліб, 45 звернень — iз приводу неякісного алкоголю). В управлінні відзначають зниження кількості звернень iз приводу якості вітчизняних непродовольчих товарів, порушень правил торгівлі та у сфері реклами, надання побутових послуг. Проте 1678 скарг, тобто, як неважко підрахувати, майже кожна друга заявка, стосується саме роботи побутової сфери.
Президентський Указ «Про комерціалізацію служб побуту» набрав чинності ще 1992 року. Однак оговталася ця сфера — після переходу країни з одних соціально-економічних реалій у інші — лише 2001 року, зазначає начальник Управління споживчої політики та контролю за послугами Держспоживстандарту Сергій Литвиненко. Причин цього безліч. Iз одного боку, наприклад, такі послуги, як ремонт одягу або взуття, побутової техніки були вельми запитаними — не кожний житель України в 90-х знаходив кошти на купівлю нових речей. Iз другого — подібні соціально необхідні послуги в радянський час дотувалися. Тому в новій для України «ері» збереглися вони лише у великих будинках побуту, що надавали 40—60 і більше видів різних послуг. Та й то «мінуси» нерентабельних перекривалися за рахунок більш популярних видів — таких, як фотографія, перукарні тощо.
Про село годі й говорити: за словами начальника побутового обслуговування населення Київміськадміністрації Василя Щербенка, раніше в певний день у село приїздила машина й забирала з комплексного приймального пункту в місто все те, що потребувало ремонту. Масштаб розвалу системи побутових послуг у «перехідному періоді» вражає: ще три-чотири роки тому сума, на яку надавалися такі послуги сільському жителю, за рік становила... 10 копійок (!).
Але найбільше, за словами В. Щербенка, «дісталося» таким енергоємним видам послуг, як лазні й пральні. Iз першими, до речі, є проблема й досі, говорить С. Литвиненко: якщо інші види побутових послуг розвиваються нині стабільно, то брак недорогих громадських лазень спостерігається особливо в тих регіонах, де існують перманентні перебої з водою взагалі, а з гарячою зокрема.
Однак поступово цей ринок починає відроджуватися. За один лише минулий рік мережа підприємств побутового обслуговування столиці збільшилася на 317 об’єктів і становила 3165 одиниць — тут працює близько 25 тисяч людей. Надають вони близько двох тисяч різних видів послуг. Найбільше в нас салонів краси й перукарень — 768, 637 майстерень надають послуги з ремонту взуття, 242 центри ремонтують складну побутову техніку та теле-, аудіо-відеоапаратуру, 256 надають фотопослуги, 203 ательє займаються індпошиттям одягу тощо. За рік один киянин витрачає на побутові послуги в середньому 125 гривень.
Однак великі фірми ображаються на дрібні. За словами директора будинку побуту «Оболонь» Зінаїди Потапової, перших і других поставили в нерівні умови. Фірми, що надають один вид послуг, працюють за єдиним податком. Великі будинки побуту розглядають як представників середнього бізнесу — «Оболонь», каже З. Потапова, платить близько 18 видів податків і зборів плюс відраховує 15% із фонду заробітної плати. Після всіх вирахувань (за минулий рік, наприклад, у «Облоні» вони становили 1,5 млн. гривень) нічого не залишається на власний розвиток, нарікає директор. «Не дивно, що розцінки на послуги не можуть опускатися нижче певного рівня», — каже С. Литвиненко. Отож, збереження соціально необхідних послуг — нерідко добра воля або керівників фірм, або місцевих органів влади: останні можуть укласти договір iз підприємством на надання безкоштовних послуг певним групам населення в обмін на деякі пільги. «Зрозуміло, що подібне відбувається далеко не повсюдно», — говорить він.
Хоч би що там було, однак вибору в побутовій сфері в українців побільшало, що добре. Погано, що ми досі йдемо нерідко шляхом спроб і помилок, зазначає начальник управління: кількість підприємств далеко не завжди є запорукою якості. Багато нарікань, за словами С. Литвиненка, на роботу хімчисток — здебільшого на недотримання умов договору. Потрібна, за його словами, й сертифікація перукарень. Нерідко, говорить він, авторські майстерні забувають, наприклад, про те, що існує таке поняття, як технологічна карта стрижки, через що й виникають конфлікти з клієнтом. А споживач забуває про існування державних стандартів. І про те, що має, згідно із законом, право на об’єктивну й достовірну інформацію. Її відсутність і є найчастішим порушенням на підприємствах, як говорили раніше, побутового обслуговування.
