210 років тому, 12 травня 1793 року, статс-секретар Катерини II Олександр Храповицький записав, що імператриця «сама нам сказати забажала, що залога Кам’янець- Подільського добровільно присягнула в день народження та причастя їх Величності». На свої 54-літні іменини Катерина одержала у дарунок місто. Вже тоді назване «перлиною над Смотричем», «квіткою на камені»...
Про те, як Кам’янець-Подільський займали російські війська, у подробицях записав для історії майор Пташинський. Він розповів, що у січні 1793 року Йосиф Орловський передав керування фортецею та її замком полковникові Ганицькому, а сам виїхав до Гродно, де підтримувана російськими багнетами Торговицька конфедерація розпоряджалася всією Річчю Посполитою. 7 квітня у майже всіх містах і містечках Поділля й Волині було оприлюднено маніфест про приєднання Подільського, Волинського, Брацлавського воєводств до Росії. Того ж дня до Кам’янця- Подільського від російських військ прибув кур’єр майор Гржегоржевський і вимагав від Ганицького іменем командувача військ генерал-поручика Дерфельдена негайно здати місто. Той відповів, що не може цього зробити, бо конфедерація наказала йому передати команду Злотницькому, і він з дня на день очікує на його прибуття. Посланця ця відповідь задовольнила, він поїхав.
Злотницький таки прибув iз Гродно до Кам’янця-Подільського і прийняв команду над військом. Новий комендант, заставши у фортеці близько 3 тисяч багнетів війська, негайно розпорядився щодо оборони фортеці і водночас відправив поручика Скіпора кур’єром до Гродно із запитанням — що робити? Посланець повернувся з відповіддю польського коронного гетьмана Ржевуського: тримайтеся, скільки це можливо, та на підкріплення не розраховуйте. 1 травня, коли після довгих умовлянь залунали погрози, Злотницький виїхав з міста, зустрівся з Дерфельденом, поспілкувався з ним віч-на- віч, а наступного дня здав фортецю росіянам.
2 травня Злотницький знову виїхав за фортечні ворота, де на нього чекали Дерфельден з генералами Морковим, Розумовським, Кноррінгом, В’єлевейським, які нещодавно вступили на російську службу. Привітавшись, вони відправились до міста. Тут у католицькому кафедральному соборі Злотницький присягнув на вірність імператриці, а відтак передав ключі від фортеці Дерфельдену, який тут- таки повернув їх Злотницькому і вийшов з костьолу.
Перед костьолом вишикувалося і склало присягу фортечне військо. Одночасно на вірність імператриці та імперії присягнули дворяни і духовенство — у храмах, міщани — в магістраті, іудеї — у карвасарській синагозі. Після цього фортеця відсалютувала 101 гарматним залпом.
Дерфельден залишив у Кам’янці все, як було, і провівши тут кілька годин, залишив «перлину над Смотричем». Злотницький залишився комендантом фортеці та здобув чин генерал-поручика російських військ. Усім, хто служив у фортечному війську, дозволено було продовжувати службу, а тих, хто не хотів, силою не тримали. Одержавши платню, катеринославці 5 травня вийшли через Вітряну браму і разом зі своїм полком вирушили до Летичева. Їхнє місце зайняли два батальйони Чернішівського піхотного полку. Злотницький розпорядився виготовити нові ключі від міста й фортеці й відіслав їх кур’єром у Лабунь Кречетникову, призначеному генерал-губернатором приєднаних провінцій. Кречетников через полковника Зубова відправив ключі імператриці.
5 травня Кречетников написав Олександрові Суворову у Херсон: «Підкорення Кам’янця-Подільського скіпетру великої нашої Самодержавиці... доставляє мені найприємніше задоволення висловити найщиріше моє вітання Вашому сіятельству як співучаснику та любителю всіх корисних для Вітчизни справ, як із зайняттям цієї важливої фортеці, так і взагалі із знаменитим і знатним для Росії надбанням, про що тим приємніше мені повідомити Ваше сіятельство, що ніде не застосовано ні золотника пороху, а все закінчилося з бажаною тишею та спокоєм».
На той час у місті, подарованому на іменини Катерині II, проживало 3450 жителів. «Та у 1812 році, коли до Росії було приєднано Бессарабію, Кам’янецька фортеця втратила своє оборонне значення. Царські власті перетворили фортецю на в’язницю. Протягом 1814—1823 років тут тричі було ув’язнено ватажка селянського руху на Поділлі Устима Кармелюка. У березні 1823 року він з групою товаришів утік iз фортеці. Але жандарми схопили пораненого Кармелюка і прикували ланцюгом до кам’яної стіни в казематі Папської башти, потім названою в народі Кармелюковою. У квітні того ж року на центральній площі Старого міста Кармелюка було покарано 101 ударом батога, тавровано розпеченим залізом і заслано до Сибіру», — розповідає екскурсовод туристам, що з усього світу їдуть до Кам’янця-Подільського, аби на власні очі побачити Стару фортецю.
У 1846 році у стародавньому місті над річкою Смотрич побував Тарас Григорович Шевченко, розпитував про виступи селян проти російського самодержавства, про Кармелюка. Свої безпосередні враження про побачене й почуте залишив у «Щоденнику» та повісті «Варнак».
А у липні 2002 року слухав екскурсовода прем’єр-міністр Польщі Лешек Міллер...
