5 липня в камері Київського слідчого ізолятора №13, що на вулиці Дегтярівській, арештанти задушили росіянина Олега Орлова. Підозрювали, що він був причетний до торгівлі зброєю, зокрема до продажу крилатих ракет за кордон. Через тиждень іншому затриманому, Віктору Кожем’якіну, співкамерник заподіяв таку ж смерть. Влітку за ґратами СІЗО загинуло ще п’ятеро арештантів. Останній трагічний випадок тут стався 26 жовтня — саме цього дня закінчив життя самогубством 22-річний киянин Микола З. Загалом цього року в слідчому ізоляторі з фатальним 13- м номером з різних причин пішли з життя 22 затриманих.
За словами Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Ніни Карпачової, за кількістю смертей ув’язнених в Україні лідирують Лук’янівське, Донецьке та Харківське СІЗО. Причому значна частина летальних випадків пов’язана не з насильницькими діями, а з із захворюваннями затриманих та байдужістю тюремних медиків до стану їхнього здоров’я. Загостренню хвороб заарештованих сприяють й жахливі умови утримання в слідчих ізоляторах та недостатні фінансові видатки на лікування і харчування.
— Як стверджує голова правління Міжнародної ліги захисту прав громадян України Едуард Багіров, у слідчих ізоляторах та ізоляторах тимчасового утримання умови для життя жахливі, але ще більш жахає що адміністрація цих закладів не намагається їх покращити. Певною причиною цього є низька заробітна плата молодшого і середнього начальницького складу установ попереднього утримання (в середньому 700 гривень), відсутність у них соціальних пільг та непрестижність цієї професії. Часто згадані проблеми призводять і до корупції в системі. Свіжим прикладом цього є смерть у застінках Лук’янівки Володимира Відрашка від передозування наркотиків. Підозрюють, наркотичні препарати він купував у працівників СІЗО.
— На мою думку, потрібно, аби Департамент з питань виконання покарань не відповідав мовчанням на пропозиції співробітництва із громадськими правоохоронними організаціями, оскільки самому йому не вирішити ті актуальні проблеми, які зараз існують у слідчих ізоляторах та виправних закладах, — вважає Едуард Багіров.
Ще, як запевняє старший помічник прокурора Києва Дмитро Соляник, до прокуратури від в’язнів СІЗО приходить чимало звернень стосовно тяганини в розслідуванні кримінальних справ. По деяких кримінальних справах досудове слідство триває по кілька місяців, а потім настає судовий марафон, який, буває, розтягується й на роки. Увесь цей час людина перебуває під вартою попри те, що винною у скоєнні злочину її можуть визнати лише після вироку суду. Якщо ж Феміда виправдовує затриманого (хоча рідко, але й таке буває), то йому дуже важко домогтися від держави компенсації за моральні страждання та матеріальні збитки. Та й правосуддя, зазвичай, намагається уникати виправдальних вироків: аби уникнути якихось претензій, судді призначають обвинуваченим саме той термін ув’язнення, який вони відсиділи в СІЗО.
— Зараз у деяких камерах слідчих ізоляторів тримають по 40 осіб. Тому, замість визначених законодавством 2,5 квадратних метра, на одного ув’язненого припадає менше метра житлової площі. Скупчення такої кількості людей спричинює поширенню туберкульозу та інших інфекційних захворювань, не кажучи вже про нестерпні умови проживання. Чомусь нині у нас дуже поширена практика взяття під варту — в СІЗО потрапляють навіть за дрібні крадіжки. Проте лише 24 % затриманих отримують покарання, пов’язане із позбавленням волі. Однак справжні злодії, як правило, в СІЗО не сидять — вони мають досвідчених адвокатів, котрі добиваються їхнього звільнення вже через кілька годин після затримання. Тому прокуратурі та судам слід більш виваженіше підходити до визначення підозрюваному запобіжного заходу, — розповідає голова громадської ради при міністрові юстиції України з питань дотримання прав людини в установах позбавлення волі Олександр Беца.
Надто пекучою залишається й проблема поширення серед ув’язнених захворюваності на туберкульоз. Нещодавно в одному з СІЗО трапився випадок, що цю хворобу за гратами отримав 16-річний хлопець, однак, коли він вийшов на волю, медики відмовили констатувати зараження в слідчому ізоляторі й походження хвороби пояснили так: її викликав стрес від перебування на волі.
— Більшість медиків у СІЗО працюють на 0,5 ставки, тож, виходячи з цього, про яке тут може йтися ретельне виконання професійних обов’язків. Тому часто ніхто не звертає уваги на хвороби, з якими надходять затримані. А звідси й смертельні випадки, переважна більшість яких відбувається з причини серцево-судинних захворювань. Тому Департаменту з питань виконання покарань треба укомплектувати штат медиків. Причому не тими кадрами, яких звільнили з роботи через низький професіоналізм, а справжніми фахівцями. Але для цього потрібна й відповідна оплата їхньої праці, — вважає судмедексперт Валерій Селін.
Начальник управління спеціальних установ, конвойних підрозділів та судової міліції Департаменту громадської безпеки Міністерства внутрішніх справ України Юрій Мазур також визнає, що умови утримання в’язнів у слідчих ізоляторах нині жахливі, але на вирішення цієї проблеми він дивиться оптимістично: в планах Кабміну у бюджеті на 2008 рік треба передбачити близько 90 мільйонів гривень на будівництво і реконструкцію слідчих ізоляторів та ізоляторів тимчасового утримання.
