Є такі невгомонні люди, які настільки закохані в життя й у своє ремесло, що діють і творять до останнього дня. Вони навіть на порозі небуття все ще прагнуть встигнути побільше роздати себе. Саме таким талановитим i непосидючим був Вілен Калюта — вже лежачи в лікарні, брав участь у роботі журі фестивалю «Молодість», на ліжку переглядав фільми конкурсної програми. Ось цей діяльний неспокій, судячи з усього, супроводжував його все життя, відливаючись у ясні, насичені форми кадру, що створювався об'єктивом Калюти. Як будь-який істинний і ревний художник Вілен Олександрович був самодостатній, незалежний від часу. Його камерою знято балаяновські «Бірюк» і «Поцілунок», а також «Польоти уві сні та наяву», що зачарували весь «радянський народ»; Калюта — це i ліричність, і теплота «Білого птаха з чорною ознакою» Іллєнка, i прекрасні «Два гусари» Криштофовича, i нові тріумфи Михалкова — «Урга» та «Втомлені сонцем»...
Сьогодні з ним прощаються. Сьогодні — фінальні титри й фінальні промови. Кіно чимось схоже на сновидіння. Свій останній фільм Калюта все-таки зробити встиг, і фільм цей уже не потребує екрана. «День» висловлює співчуття рідним, друзям і колегам Вілена Калюти.
