Напередодні 200-річного ювілею Миколи Васильовича Гоголя, який відзначатиметься наступного року, в театр ім. Лесі Українки повернулась вистава «Ревізор». Але дата — лише привід. Головне — потреба творчого колективу розказати глядачу словами класика про наболілі проблеми нашого сучасного життя.
Постановник вистави режисер з Санкт-Петербурга Юрій Аксьонов змінив деякі акценти. Це не повторення минулої вистави (її було поставлено 1999 року), виникло багато нового, що продиктовано часом. Вистава стала більш стрімкою, компактною. Свіжий струмінь у виставу внесли нові виконавці головних ролей: Городничий — Леонід Тітов і Хлєстаков — В’ячеслав Ніколенко.
Виставу вирішено у фантасмагоричному ключі, найбільш близькому містичному характеру творчості Миколи Гоголя, хоча п’єсу свого часу грали і як фарс, і як комедію звичаїв. У виставі задіяні елементи містики, потойбічного світу: двері, що самі собою зі скрипом відкриваються, за якими пустота; привид державного чиновника; фантоми, що матеріалізуються, породжені фантазією розпаленого мозку Хлєстакова. Лейтмотивом усієї вистави є неодноразова поява Фантома-ревізора в темних окулярах, який трясеться в поштовій кареті, і який персоніфікує провінційний страх перед столичними перевірками. У тонку фантастичну тканину вистави «вмонтовано» химерні видіння чиновників. Велике значення має у виставі пластика, що використовується для характеристики персонажів (балетмейстер Алла Рубіна).
Художники вистави з Санкт-Петербурга — сценограф Володимир Фірер, а костюми виконані художником Ольгою Саваренською за ескізами видатного російського художника Мстислава Добужінського, які були створені ще на початку XX століття. Тоді вони з невідомих причин не були використані і довгий час зберігалися в Бахрушинському музеї в Москві. Музику до вистави написав композитор Сергій Слонімський — також з Санкт-Петербурга.
Сучасні асоціації народжуються у глядача протягом усієї вистави. Адже нове — це старе, яке згадується своєчасно. Проблема хабарів зовсім не застаріла, вона жива у всі часи. Гоголівський герой виявився до болю упізнаваним. На жаль, часи авантюристів ще не минули, навіть навпаки, зараз вони процвітають, свідками чого ми є. Типи, що загрузнули в корупції, хабарі, страх перед сильними світу сього, — сутність та сама. Помінялися тільки костюми...
