Команда ЦСКА, що протистояла «Шахтарю» у фінальному двобої за Кубок, досі є київською здебільшого формально. На календарні матчі армійців приходить непристойно низька кількість глядачів, причому і з тих більшість строєм і повзводно. Армійські футболісти теж можуть заповнювати чужі стадіони своїми уболівальниками, але для цього потрібна відповідна команда командирові місцевого гарнізону.
Попри неспівставні матеріальні можливості учасників фінал Кубка не став формальністю, що затверджувала перевагу сильнішого, як це було за кілька років до цього. Не маючи у своєму розпорядженні зірок, формуючи склад або із юнаків, або із тих, кому свого часу не знайшлося місця в київському «Динамо», тренер ЦСКА Михайло Фоменко (який теж свого часу втратив місце у «Динамо») підтвердив свою високу кваліфікацію. Друга команда столиці постала високоорганізованим колективом, який вміє успішно грати з будь-яким суперником.
Після того, як нападник киян Монарьов, пройшов по краю і віддав точну передачу Костишину рахунок вже на 7 й хвилиністав 1:0 на користь ЦСКА. Кияни випереджали «шахтарів» на всіх ділянках поля, а з напівафриканським захистом робили чи не все, що хотіли. Якби армійці забили у першій половині ще чотири голи, а нагоди для цього було створено стовідсоткові, можна було б говорити про народження в Києві нової команди, гідної бути серед кращих в країні. Та напевно молоді форварди киян розгубились, не повірили, що можуть так легко проходити захист «Шахтаря», трансферна ціна гравців якого більша за бюджет кількох армійських дивізій.
Рахунок не змінився, а після перерви все у грі перевернулось ніби на атракціоні у луна-парку. Чи все стало з ніг на голову, чи навпаки, сказати важко, але, починаючи з сорок шостої хвилини, гравці ЦСКА думали лише про те, як не пропустити, як дочекатись фінального свистка. Не дочекались. Спочатку за десять хвилин до закінчення другого тайму Ателькін зрівняв рахунок, а за хвилину до закінчення додаткового часу той же Ателькін приніс Донецьку цілком заслужений Кубок України.
Як зауважив після гри наставник «Шахтаря» Віктор Прокопенко, йому вдалось пояснити своїм гравцям у перерві, як слід грати, і все змінилося. Прокопенко ще раз показав, що в його особі вітчизняна журналістика втратила прекрасного футбольного оглядача і коментатора. Проте акули футбольного пера, яких тренер із Донецька регулярно саджає у калюжу дотепними відповідями на незграбні запитання, можуть не боятися конкуренції, бо Прокопенко — насамперед тренер, який, на відміну від багатьох своїх колег, здатен просто і зрозуміло викласти свої думки словами.
Якщо не якістю гри, то ігровою напругою фінальний матч безперечно був гідний свого рангу. І навколо гри все було організовано по-новому. Наслідуючи відомі зарубіжні зразки, організатори матчу зробили яскравим та видовищним і представлення нового Кубка України, і вручення цього призу переможцям главою держави. Від Європи нас відрізняли хіба що постановочні прийоми у стилі Бориса Шарварка і недоречні спроби грати музику у кількасекундних паузах самого матчу.
Загалом же фінал став хорошим спортивним видовищем. На жаль, по-справжньому своїми на цьому святі спорту почувалися лише тисячі донеччан, які від душі провели прекрасні три години на зайнятій ними частині трибун головного стадіону країни. Донецький футбольний луна-парк повертається із столиці додому з Кубком України. Повертається аби готуватися до вирішальних матчів національного чемпіонату, в одному із яких «Шахтар» прийматиме 15 червня ЦСКА.
