На жаль, до істинно шляхетної мети — довгий і складний шлях, багато кроків. Експозиція «Право на радість — виставка для дітей, яким доля кинула виклик», що відкрилася в Центрі сучасного мистецтва при Києво-Могилянській академії, є одним із тих украй необхідних кроків.
А метою є забезпечення достойного життя для найуразливіших наших співгромадян — для людей з обмеженими можливостями. Тобто тих, кого ми звикли називати інвалідами.
Нещодавно моя знайома розповіла мені, що одним з її найсильніших вражень від поїздки в Сполучені Штати стала сила-силенна інвалідів на вулицях. Людей на візках або з поводирями вона зустрічала постійно й не могла надивуватися — наскільки ж це хвора країна, стільки людей із вадами й каліцтвами! Тільки згодом прийшло розуміння, що їх не більше й не менше ніж у нас. Але там вони не сидять удома, а почуваються абсолютно повноцінними, повноправними громадянами своєї країни й мають усі умови, всі підстави для такого самопочуття.
Вивести наших інвалідів із квартирних резервацій, в які їх загнало байдуже, а часто-густо навіть і вороже суспільство — одне з найголовніших завдань «Права на радість». Кінцевих рецептів ця експозиція не дає, проте демонструє різні засоби, якими цього можна досягти (адже влаштована відповідними інституціями Швеції — країни, де турбота про людей з обмеженнями функцій може вважатися зразковою — див. «День» від 19 травня цього року).
Історія експозиції — багата й певним чином показова. Спочатку, ініційована Шведським інститутом із проблем людей з обмеженими можливостями, вона називалася «Дитячий потяг». Чотири вагони, обладнані, крім усього іншого, спеціальними пандусами для візків, вирушили в путь Королівством. Потяг зробив 11 зупинок, виставку побачили 11000 чоловік; зупинялися навіть у місцевому парламенті — риксдазі, й треба було бачити депутатів, які також перетворилися на дітей, перепробувавши всі іграшки. З того часу виставка побувала в Брюсселі, Санкт-Петербурзі, країнах Прибалтики, в Польщі, Греції, на Параолімпіаді в Турині, а тепер — Київ.
«Право на радість» зворушує відсутністю дистанції. Усього можна торкатися, за всі мотузки смикати, всі клямки натискати. Організатори спеціально втягують дорослих у цю гру — бо це не тільки виставка досягнень, це ще й спроба показати людям, що вважають себе здоровими, як це — жити у світі з обмеженнями. Особливо запам’ятовуються такі деталі, як лялька, схожа на дитину, хвору на синдром Дауна, в іграшковому візочку. Для дитини з розладами функцій це найкраща реабілітація — мати схожого іграшкового приятеля, що, можливо, розумітиме всі її проблеми краще за дорослих...
Іграшки найрізноманітніші — «розумні», тобто високотехнологічні, або просто гарні. Чудернацька лялька, що вибухає реготом від оплесків, комп’ютерні персонажі, що активно спілкуються з тим, хто сидить перед монітором, якісь «крокозябрики», що літають на довгих мотузках... Але це — лише незначна частина того, що можна — без надзусиль — дати дітям-інвалідам. Є також маса таких дрібничок, що не просто полегшують життя, а й роблять можливим повноцінне навчання й розвиток — звукові калькулятори, що проговорюють кожну здійснювану на них операцію; спеціальні клавіатури для комп’ютерів; своєрідні пульті управління побутом, що конкретними звуками підказують, що треба зробити в той чи інший момент — спати, чистити зуби, сідати вечеряти, не кажучи вже про спеціальні ножі й виделки, найзручніші візочки для всіх видів обмежень, акустичні апарати й багато-багато іншого, всього не перелічиш.
Але головне, чому вчить виставка, — це усвідомлення своїх прав. Не тільки прав інвалідів, але й прав тих людей, від яких інваліди цілковито залежать у своєму житті, тобто нас із вами. Бо в нас є ті права, якими ми досі не вміємо або не хочемо користуватися — права сильних. Найкращий вияв по-справжньому сильної людини — міра турботи й співчуття до слабших. Саме в сильних суспільствах, побудованих сильними націями, повноцінно себе почувають найбільш уразливі й незахищені. Шведи навчилися бути сильними. Ми — ще ні. Але свої права треба здобувати.
Бо інакше так і лишимося слабаками, якими були багато століть дотепер.
