У рамках Фестивалю творчої молоді в залі Національної філармонії України відбулась прем’єра літературно-музичного концерту «То була доба неповторна».
Цей вечір був присвячений пам’яті десятьох відомих поетів «Празької школи», серед яких Олег Ольжич, Олена Теліга, Юрій Липа, Євген Маланюк, Олекса Стефанович, Оксана Лятуринська та інші. Прозвучала громадянська, християнська та інтимна лірика; фрагменти листування, спогади, цікаві біографічні факти у супроводі музичних творів українських і європейських класиків. Архівні та авторські фото демонструвалися на великий екран і у глядачів складалося враження, що немов оживали миті історії...
Ініціатором, автором композиції і виконавцем поезій виступив лауреат міжнародних та всеукраїнських конкурсів і фестивалів Андрій Бурлуцький. Цей молодий артист — випускник майстерні Юрія Пилиповича-Висоцького, нині викладач кафедри сценічного мовлення у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення ім. І.К.Карпенка-Карого та соліст Національної філармонії. Харизматичне виконання творів поетів Андрієм Бурлуцьким передавало енергетику авторів і дуже хвилювало глядачів вечора.
— Велику роль у підготовці концерту відіграла науковий консультант Катерина Криворучко, — розповів «Дню» Андрій Бурлуцький, — яка працює у Державному архіві. Вона зібрала багато маловідомих праць поетів «Празької школи», які ніколи не були опубліковані в Україні. Саме Катерина Криворучко ввела мене у світ поезії тої доби. Це сталося ще вісім років тому. Я почав читати і виконувати твори Ольжича, Теліги, Маланюка у різних програмах. Знаєте, у кожному з поетів «Празької школи» є своя «родзинка» і мені важкого когось виділити. Усі твори різнопланові: як образно, так і стилістично. Музичне оформлення підбирали мої колеги з Національної філармонії, при чому твори відбиралися так, щоб вони органічно переплітається з декламацією. Тому інколи музика звучить як тло, а далі лунає після віршів, але обов’язково підкреслює європейську і світову значущість поезії та її авторів, що творили за кордоном у 20—60-ті роки...
Гармонічне поєднання голосу читця, співу вокалістки Єлизавети Ліпітюк, трагічно наповненої музики органа Валерія Михалюка, віолончелі Леоніда Гержана та фортепіано Інни Порошиної підкреслювало смуток, драматизм та все ж надію на кращі часи у майбутньому...
