Зараз непросто бути оригінальним, адже всі в один голос говорять про те, що нарешті український народ постав із небуття. Мабуть, якраз і потрібні були такі, достатньо критичні, обставини для того, щоби він міг себе проявити. По правді казати, впродовж кількох останніх років мене часто огортав відчай — хоча це й гріх перед Богом. Багато молодих людей — освічених, талановитих, працьовитих залишали цю країну, виказуючи таким чином зневіру щодо її майбутнього. І ось тепер українці вийшли на вулиці з бажанням змінити свою державу, щоб далі жити у європейській демократичній Україні. З головної сцени майдану Незалежності — сцени Свободи, як її називаємо поміж собою, бачив півмільйона людей — нескорених, радісних, окрилених...
Був період, коли вже не хотів співати пісню «Україна». Відчував, що вона перетворюється на формальність. Тобто мене запрошували її виконати на пафосних урядових концертах радше для «галочки», аніж для того, щоб вона торкалася струн душі. Цей твір написаний достатньо давно, коли він ще не міг звучати на радіо та по телебаченню. Пригадую, коли «Україну» співав на одному зі своїх концертів у Чернігові, зал встав! Я був приголомшений. Тоді, у 1987 році, пісня тільки починала свій шлях на сцені. Тепер, коли вона звучала на Майдані, який собою уособлював усю Україну — красиву й горду, шляхетну й толерантну, відчував, що навіть через цю одну музичну композицію вже недаремно живу на світі.
З передвиборчими концертами ми побували у різних регіонах нашої держави. І часом складалося враження, що українських артистів свідомо намагаються не пускати в східні області, посилаючись на те, що там переважно проживають російськомовні українці або росіяни, тому вони ходять на концерти музикантів із Росії. Під час виступів там ставало очевидно, що наші співвітчизники ніби відрізані від загальноукраїнського культурного процесу. І ця стіна — штучно, протиприродно створена. Їм подобалося те, що ми робимо. І вони запитували, чому до них не приїжджаємо частіше?.. Я скажу так: якщо зірки запалюють, значить, це комусь потрібно. Якщо їх навмисно гасять — це теж комусь необхідно. Поведінка Росії, наших окремих губернаторів стосовно українських виборів цілковито прояснила ситуацію, чому вітчизняну музику, культуру, якщо говорити ширше, було загнано у глухий кут. Нам постійно говорили, що ми не здатні створити цікавий комерційний та конкурентоспроможний творчий продукт. Ще й повсякчас нагадували, що національна ідея в Україні не спрацьовує, роблячи все для того, щоб вона не спрацювала. Але «помаранчева революція» показала, що свідомість українців змінилася. Передбачаю, що не всі катаклізми вже в минулому. «Поранені» в агонії можуть накоїти багато дурниць та лиха. Також дуже хочу, аби все далі розвивалося динамічніше, бо в суспільстві є відчуття тягучості процесу. Я не розумію ці заклики до компромісів із різними політичними силами. Затягування та зволікання у мене викликають тривогу. Але я знаю напевне, що народ уже не погодиться жити так, як він жив останні десять років. За ці сімнадцять днів розпочався колосальний процес духовного та ментального звільнення. Вкрай важливо не тільки те, щоб українці постали як політична нація, що вже, думаю, відбулося, — а щоб ми також збереглися як етнос. Бо саме ця загроза, на жаль, ще не минула.
