Протягом останніх років в Україні було видано чимало літератури, присвяченої найбільш трагічному епізоду нашої історії ХХ століття. Тільки в «Бібліотеці газети «День» таких книжок вийшло три. Хто хоче знати — той знатиме.
Над створенням книги «Пам’ять народу: геноцид в Україні голодом 1932—1933 років: Свідчення» (Київ, ВД «Калита») автори працювали протягом майже 20-ти років: із 1989-го по 2008-й. Серед них — не лише науковці та члени Асоціації дослідників голодоморів в Україні, а й студенти та викладачі вишів з усіх регіонів, журналісти, вчителі та школярі, представники української діаспори та громадяни інших країн — 1856 сторінок усних та письмових спогадів-розповідей очевидців голоду, які пережили лихоліття 30-х і спромоглися вижити. Двотомник «Пам’ять народу...» вийшов друком ще минулого року. Його наклад (а це тисяча примірників) розповсюджується серед громадських організацій, бібліотек, серед істориків, членів товариства «Меморіал», товариства «Просвіта».
До видання двотомника долучилися Асоціація дослідників голодоморів в Україні, Фундація українського геноциду, Інститут історії України, а також НАН України. Аби подякувати за грандіозну роботу та розпитати про особливості видання, «День» зателефонував до авторки-упорядниці збірника та члена редколегії (до якої також увійшли Станіслав Кульчицький, Левко Лук’яненко, Василь Марочко) Олександри ВЕСЕЛОВОЇ.
— Асоціація дослідників голодоморів в Україні збирала ці свідчення упродовж багатьох років, — розповідає Олександра Михайлівна, старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України, член ради Асоціації дослідників голодоморів в Україні, кандидат історичних наук. — Фундаторами асоціації свого часу стали письменник Володимир Маняк та журналістка Лідія Коваленко-Маняк. Вони створили не лише асоціацію, а й першу книгу про голодомор в Україні «33-й: Голод. Народна книга-меморіал», що містила близько шести тисяч свідчень. Це був 1991 рік. Видання охоплювало всю Україну. Потім з’явилася низка книг, документів і спогадів про Голодомор у багатьох регіонах, але всі вони мали локальний характер. А щойно видана «Пам’ять народу...», подібно до першої книги, має загальноукраїнський масштаб. По суті, вона є продовженням праці Маняків. Загалом це — вічна тема. Я готувала до видання понад 20 книг, присвячених темі Голодомору, і вже начебто мала би стати «дерев’яною», але все одно деякі свідчення, включені до «Пам’яті народу...», без нітрогліцерину читати не змогла. Безумовно, треба й надалі наполягати на визнанні Голодомору геноцидом, — наголошує Олександра Михайлівна. — Зараз я працюю над двотомником свідчень про Голодомор 1946—1947 років. Утім, невідомо коли і чи буде він виданий. Це залежить від фінансування, а тих, хто готовий проспонсувати таке видання, дуже небагато.
Не більше, на жаль, і тих, хто готовий таку літературу читати та сприймати. А ми — мусимо. Для кожного це труд — інтелектуальний, але передусім духовний. Навіть для тисячі Шекспірів драматизму цієї книги було б забагато.
ДО РЕЧIІ
27 листопада, у День вшанування пам’яті жертв голодоморів і політичних репресій у київському Будинку письменників відбудеться Х з’їзд Асоціації дослідників голодоморів в Україні. Початок — о 10.00. Вхід вільний.
