Iз Мінська прилинула сумна звістка — не стало Васіля Бикова, визначного білоруського письменника, мислителя, громадського діяча.
Щойно, 19 червня, Васілю Бикову виповнилось 79 років, і тепер ЗМІ можуть вживати формулювання «на 80-му році життя».
Нещодавно В.Биков повернувся до Білорусі з Чехії, де мешкав з кінця минулого року. Повернувся, щоб підлікуватись після важкої операції, зробленої чеськими лікарями. Опозиційна білоруська газета «Наша Ніва» на першій своїй сторінці номера від 13 червня вмістила короткий фоторепортаж про повернення патріарха в рідні палестини під заголовком «Вдома і назовсім». Сьогодні ці слова набули поглибленого значення. «Назовсім» перетворилось у «навік». Васіль Биков відтепер навік зі своїм краєм, зі своїм народом.
25 березня ц.р., у 85 річницю проголошення першої білоруської демократичної держави, «День» вмістив приповістку В.Бикова «Качина зграйка», якою розпочиналась одна з останніх книг письменника — «Пахаджане». Планувалось також інтерв’ю з автором, яке мало б стати серйозною розмовою про шляхи пострадянських народів, про спільність і відмінність проблем, які життя поставило перед Білоруссю й Україною. На жаль, ці плани не здійсняться вже ніколи.
Торік видавництво «Веселка» випустило в перекладі українською книжку Бикова «Хресна дорога», до якої увійшли його публіцистичні виступи та інтерв’ю. В кожному реченні, в кожному слові Васіля Бикова відчувається глибокий біль, турбота за долю вітчизни. На останню сторінку обкладинки винесено цитату зі статті «Як зберегти владу». Вдумаймось у ці слова, бо вони, здається, стосуються не тільки білорусів:
«Суверенність нації і держави — одна з найсвященніших засад існування людської спільноти, і тільки за умов викривленої, спотвореної свідомості виникає потреба це доводити. Лише зовнішній ворог чи внутрішній зрадник може в наш час виступати проти права народу на його самовизначення...» Як і у своїх художніх творах, митець і тут залишився гранично лаконічним, вичерпним і чесним — як перед собою, так і перед читачем.
Білоруський світ у скорботі. Український світ сумує разом з ним.
ДОВІДКА «Дня»
Васiль Биков помер у невеселий ювілей початку Великої вітчизняної війни, про яку він писав усе життя. Війну цю він пройшов від дзвінка до дзвінка: у 41-му пішов добровольцем на фронт, закінчив у Австрії офіцером — у двадцять один рік. Війна залишилася з ним назавжди. Ще десять років він служив у армії, потім звiльнився у запас та зайнявся літературною дiяльнiстю. Визнання принесла повість «Третя ракета». Потім була «Альпійська балада», «Сотников», Ленінська премія за «Знак біди» та статус сучасного класика.
Биков, людина з нехарактерною для радянського письменника бездоганною репутацією, який тримався дуже незалежно і за радянської влади, і за Олександра Лукашенка, поглядів своїх не приховував, режим не підтримував, і незабаром почалися неприємності. На запрошення Міжнародного ПЕН-центру Биков п’ять років прожив за кордоном — у Фінляндії та Німеччині, потім на особисте запрошення президента Чехії Вацлава Гавела приїхав до Чехії на лікування.
