Учора в Київському театрі російської драми ім. Лесі Українки відбулася панахида по одній із надзвичайних актрис, яка володіє даром ексцентрики і має казкове ім’я Мальвіна — Мальвіні Зіновіївні Швідлер, «нашій Малі», як її називали колеги. 19 серпня народній артистці України виповнилися б 93 роки! Це була жінка яскравої індивідуальності, дотепна і талановита. Їй пощастило грати з видатними майстрами — Михайлом Романовим, Марією Стрілецькою, Віктором Халатовим, Юрієм Лавровим, Євгенією Опаловою, Павлом Луспекаєвим, Юрієм Мажугою, Давидом Бабаєвим...
Мальвіну Зіновіївну не залишало почуття гумору навіть у важкі періоди життя. Років десять тому Швідлер почала втрачати зір. Не допомогли операції, і вона осліпла, але не скаржилася, стійко переносячи випробування, що випали на її долю. За традицією, актрису в останню дорогу проводжали під грім оплесків. А мені пригадався бенефіс актриси, присвячений її 80-річчю. Коли Швідлер згадувала про свої театральні університети, колег, життя.
«Пані я, звичайно, своєрідна, — з гумором згадувала М. Швідлер. — Мене якось Костянтин Павлович Хохлов запитав: «Чому ви завжди в чорному?». Я щось пробелькотала: «Мама мені не дозволяє носити нічого яскравого». — «Ні, — сказав він. — Ви відповідаєте неправильно. Ви повинні сказати, як Маша в Чеховській «Чайці»: «Це траур по моєму непрожитому життю». Можливо, Костянтин Павлович був правий. Щось прожите до кінця, щось не прожите»...
— Є люди — варто лише згадати їхнє ім’я — і відразу добра посмішка осяює обличчя. Ти лише подумав, і тебе вже охопила ніжність. Ти вимовив ім’я, а в оточуючих засвітилися теплотою очі. Напевно, трапляється це лише в тому випадку, якщо людина викликає добрі почуття, якщо її справи, вчинки не приносять нікому зла, — згадує художній керівник Російської драми Михайло РЕЗНИКОВИЧ. — Навпаки, кожен із них несе щось світле, співчутливе, уважне, а гумор, репліки, гострота, слівця неочікувані і, головне, до місця, піднімають настрій. Якщо це, нарешті, людина, у спілкуванні легка, незанудна, така, що на запитання «Як ся маєте?» не починає довго й нудно посвячувати вас у всі свої негаразди, біди та болячки, а посміхнеться і скаже щось веселе, майже хуліганське, відважне, і скаже притому чарівно, хоча, можливо, у цей час на душі у неї гірко і їй зовсім невесело... Якщо... Якщо вона надзвичайно талановита і щедро дарує свій талант людям. Все сказане стосується актриси нашого театру Мальвіни Зіновіївни Швідлер.
Якось Мальвіна Зіновіївна розповіла про свою розмову з великим Соломоном Михайловичем Міхоелсом. На її запитання, що ж робить того, хто хоче присвятити себе театру, справжнім актором, Міхоелс відповів коротко: «Ролі, дитино моя, ролі!» Немало ролей, звичайно, пройшло мимо Швідлер. Але ті, що вона грала, зробили з неї Актрису!
У нашому театрі Мальвіну Зіновіївну Швідлер називали ласкаво і ніжно — Маля. Це дитяче, трохи зворушливе зменшувальне ім’я дуже їй личило. Важко уявити, щоб який-небудь інший народний артист дозволив своїм молодшим колегам так до нього звернутися. Але у Мальвіни Зіновіївни феноменальне відчуття гумору поєднувалося з великою мудрістю... Самоіронія виручала її в найдраматичніші моменти життя. Дуже жаль, що актрису мало знімали в кіно! Мальвіна Швідлер своїм талантом прикрасила спектаклі нашої сцени. Вона дарувала людям радість, і з її відходом у Вічність наш театр осиротів.
«День» висловлює співчуття рідним, колегам, друзям Мальвіни Зіновіївни.
ДОВIДКА «Дня»
Мальвіна Зіновіївна Швідлер — актриса театру, кіно й естради. Народилася 19 серпня 1919 року в Одесі. Закінчила Одеське театральне училище (1929). Була актрисою Одеського театру мініатюр, а 1939—1941 рр.— актрисою Львівської філармонії (з 1940-го працювала у Львівському джазі під керівництвом Генріха Варса), 1941—1944 — актриса Ташкентського академічного російського драматичного театру ім. М. Горького. З 1945 року — актриса Київського театру російської драми ім. Лесі Українки. Тут зіграні найпам’ятніші для неї ролі — Аннушка в «Звичайній людині» Леонова, Марфєнька в «Обриві» Гончарова, міс Призм у «Як важливо бути серйозним» Оскара Уайльда, Надя у «Пам’ятних зустрічах» Утевського, Мати в «Кривавому весіллі» Гарсіа Лорки та ін. 1972 року Мальвіні Швідлер було присвоєно звання заслуженої артистки УРСР, а 1992 року — народної артистки України. Незабутні останні ролі актриси — Бабуся в «Двері грюкають» Фермо, місіс Кендер в «Школі лихослів’я» Шерідана, Тітонька в п’єсі «Блоха у вусі» Фермо, Бабуся в «Игроке» Достоєвського.
