Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Реалізація української матриці

Вечорниці до Дня святого Миколая
21 грудня, 2004 - 00:00
МАМИНА ПОМІЧНИЦЯ / КОБЗАР ТАРАС КОМПАНИЧЕНКО І СЕРГІЙ ПОСТОЛЬНИКОВ IЗ «ГУРТОПРАВЦІВ» ТАНЦЮЮТЬ ТАК, АЖ ЧУБИ ТРІЩАТЬ «ЩАСЛИВИЙ» ВАРЕНИК ДЛЯ ОЛЕГА СКРИПКИ ЗВ’ЯЗОК ПОКОЛІНЬ. ДОРОСЛІ МОЖУТЬ ЛИШЕНЬ ПОЗАЗДРИТИ ДІТЯМ, ДЛЯ ЯКИХ ЖИТТЯ, ЗГІДНО З УКРАЇНСЬКИМИ ТРАДИЦІЯМИ, З ДИТИНСТВА БУДЕ ОРГАНІЧНИМ МОЛОДІ ЛЮДИ ТАНЦЮВАЛИ ВАЛЬС, ПОЛЬКУ, КОРОБОЧКУ, АРКАН, КОЛОМИЙКУ

19 грудня у київській кав’ярні- книгарні «Бабуїн» пасiонарний Олег Скрипка організував вечорниці. Вони, власне, і розпочали цикл новорічно-різдвяних забав. Для цього «Бабуїн» перетворили в українську світлицю: завішали старовинними рушниками, повсюди порозставляли керамічні плескаті тарілки та глеки, прикрасили ялинку, на вікнах порозклеювали паперових янголів, запалили свічки... І, як годиться, музики веселим маршем зустрічали гостей ще з порогу.

«Наші минулорічні вечорниці логічно завершилися етнофестивалем. «Країна мрій» була фактично прообразом тієї України, в якій ми хотіли жити. Він, як показала «помаранчева революція», жив у підсвідомості народу, — говорить лідер «ВВ». — У ці дні в мене, доволі суворого чоловіка, не раз на очі наверталися сльози від того, що українці — красиві, свободолюбні, горді, толерантні, шанобливі... Я відчув прояв українського темпераменту! І тепер необов’язково, щоб цикл вечорниць закінчувався фестивалем. Вони цікаві самі по собі. Я, наприклад, мав радянське дитинство. Мабуть, тому зараз відчуваю сильний потяг глибше пізнати традицію. Скажімо, про існування Святого Миколая дізнався років з п’ять тому. Напередодні він приніс мені добру ідею — випустити збірку барикадних пісень. Ми вже записали дві композиції».

На вечорницях про Святого Миколая дітям розповідала Ірина Запольська. Разом вони вирізали витинанки — сніжинки, янголів та диво-птахів; перечитували свої листи-замовлення, які писали до сивого доброго старця, — таким Миколай постає в дитячій уяві, звіряючи, чи чого бува не забув принести... Шістнадцятирічний Тарас та дев’ятирічний Гордій, діти успішного директора дитячого видавництва «А-БА-БА- ГА-ЛА-МА-ГА» Івана Малковича, розповідають, що цього разу в подарунок отримали омріяні мобільні телефони. «Тато їм говорив, що замовлення дорогі... Але Гордій відповів, що Святий чарівник, а значить йому все під силу! — каже їхня мати Ярина Малкович. — Сини ще з дитинства знають про це свято.

У Карпатах, де живуть бабуся та дідусь, Миколай обов’язково приходить до кожної хати. На нього чекають з нетерпінням, і сусід сусідові повідомляє: «Уже наближається, проїхав саньми ту велику гору...» А потім, через кілька років, у тому Миколаї діти впізнають своїх діда, дядька чи хрещеного. Напередодні 19 грудня у нашому домі нікому не спалося. Особливо Гордій чекав, коли ж то вже Добродій з дарунками прийде. Так що цього разу, зрештою, як і завжди, Миколаю було непросто прошмигнути так, щоб його не помітили...»

Дорослі забавлялися собі... Вони смакували ожинову наливку і вареники з капустою, грибами, картоплею та сиром, приправлені цибулею і шкварками... Що це? Хтось знайшов у варенику 5 копійок. «Багатим буде в новому році», — жартували господині. Молода дівчина ледь не проковтнула перстень (трохи ризиковані «сюрпризи»). За народним повір’ям, вона скоро вийде заміж...

Молоді люди слухали фольклорні наспіви вінницького гурту «Очеретяний кіт» та київського «Гуртоправці», ліричного Фому з «Мандрів» та експресивного Олега Скрипку. Він разом із дівчатами з «Божичів» виконав українську «румбу» (так сам визначив жанр) «Ой, у вишневому саду», «Їхали козаки», «Ой, ковалю» (записану під час останньої експедиції на рідну Полтавщину) та традиційно «Горіла сосна, палала»... На його спів діти полишили вбирати ялинку та прибігли танцювати перед імпровізованою сценою — крутили квітчастими спідницями й майоріли червоними стрічками. Потім їх замінили молоді дівчата та хлопці. Музиканти грали вальс, польку, коробочку (танець, поширений у ХIХ столітті на Східній Україні), аркан... Грали так, що здавалося, у скрипаля-віртуоза Сергія Охрімчука зараз увірветься струна, а у цимбаліста Василя Паланюка не стане сил на наступний танець. Але ні. Нумо — до коломийки.

«Неймовірно, що в українському мегаполісі, у центрі Києва, ми так весело забавляємося. Погляньте: вишиванка і джинси, плахта і брюки — яке вдале органічне поєднання минувшини з модерном! — говорить бард Едуард Драч. — У Кобзарському цеху святкуємо майже всі основні свята календарного року. Мої побратими — звичайні міські люди, які про народні звичаї дізнавалися поступово. Поринувши в них, захопилися так, що потім кожен у своєму товаристві пропонував відсвяткувати автентичне весілля чи зустріч Старого Нового року... Українські традиції та віра ментально, психологічно, інтелектуально, духовно об’єднують цілі покоління і дають можливість правнуку зрозуміти свого прадіда... Занедбати це — означає згубити не тільки зв’язок між близькими та далекими предками, а й втратити самого себе. Як приклад — «помаранчева революція». За одну-дві доби зібрався мільйон людей і реалізовував українську генетичну матрицю. Колись так посеред майдану збиралися козаки, обставлялися возами й радили раду. Так сталося й тепер, тільки замість козаків XVI—XVII століття були їхні нащадки, а замість возів — автобуси... Саме у традиціях захована цінна продавня інформація про нас, українців».

Надія ТИСЯЧНА, фото Михайла МАРКІВА, «День»
Газета: 
Рубрика: