Режисер Київського театру оперети жартує, що «подружився з мистецтвом випадково»: нелюбов до точних наук привели 19-річного хлопця у 1944-му до дверей Київського театрального інституту ім. Карпенка-Карого. І лише на другому курсі Сергій зрозумів, що опинився саме там, де мав бути. Дипломований випускник виборював своє місце під сонцем у провідних театрах Дніпропетровська, Полтави (у 1951—1956 рр. — головний режисер Музично-драматичного театру ім. Гоголя), Запоріжжя, Криму, Львова, Києва. З 1970 по 1978 роки він очолював Театр ім. І. Франка, а з 1981 року доля пов’язала режисера з оперетою. На чолі саме цього театру Сергій Сміян пропрацював 16 років як головний режисер-директор, а з 1997 року став його режисером-постановником.
Для колег Сергій Сміян — ціла епоха, «класик», завдяки якому зберігаються театральні традиції в Театрі оперети. Артисти, яких режисер ласкаво називає «діточками», відзначають, що в очах корифея і сьогодні горить іскра і бажання творити разом із молоддю.
Сергій Костянтинович Сміян як тонкий психолог розгледів за своє життя не один талант в акторах. У Львівському театрі ім. М. Заньковецької перші кроки в його виставах робили Богдан Ступка, Лариса Кадирова та Богдан Козак. Завдяки заслугам Сміяна трупу поповнило талановите акторське подружжя із Запоріжжя — Таїсія Литвиненко та Федір Стригун, а трупу Київської оперети — Микола Бутковський і Валентина Донченко-Бутковська з Харкова.
За 65 років творчого життя режисер поставив десятки вистав, які не старіють і сьогодні, викликають гучні овації публіки: «Легенда про Київ» Білаша, «Зоряний час» Філіпенка, «Летюча миша» Штрауса, «Маріца», «Фіалка Монмартру» і «Сільва» Кальмана, «Севастопольський вальс» Лістова, «Таке єврейське щастя» Поклада та багато інших. Нині вистави Сміяна вважаються взірцем класичної оперети. Він завжди прагне до досконалості і вимагає її від артистів і музикантів театру.
Пліч-о-пліч Сергій Костянтинович працював з багатьма видатними людьми. Серед них — легендарний балетмейстер Олександр Сєгал, який нещодавно пішов із життя. Разом вони створювали різнопланові яскраві номери та дивертисменти. За словами Сміяна, з відходом особистостей, які створювали особливий дух театру, звичайно, відчувається втрата, але приходить талановита молодь і оновлює дух театру. Сьогодні у молодих артистів Театру оперети є безцінний шанс переймати досвід у старійшини театру, чия творча кар’єра — взірець для наслідування не одного покоління нових режисерів. Сам же ювіляр не перестає мріяти про нові постановки гранд-оперет на київській сцені. А 22 травня ювіляр запрошує публіку на свою виставу «Фіалка Монмартру».
