Незважаючи на значну втрату Комуністичною партією України впливу на процеси, що відбуваються в державі, дуже багато з прикмет радянської дійсності, які вже забуваються, як і раніше визначає обраний сучасними комуністами курс. Днями в партійній газеті «Комуніст» було опубліковано Постанову Президії Центрального Комітету Компартії України, що до болю нагадує аналогічні постанови минулого, — «Про організацію політичного навчання комуністів у 2000— 2001 році». Правда, терміни реалізації постанови розраховані не на звичну партійцям «п’ятирічку», а сучасні — з урахуванням дійсності незалежної держави, що швидко змінюється.
Виходячи з тексту документа, політичне навчання передбачає «вивчення комуністами матеріалів V (XXXIII) з’їзду Компартії України» та вивчення курсу «Компартія України — авангардна партія соціалістичного вибору». Останній передбачає заняття з листопада цього року по травень наступного, теми примушують засумніватися в тому, що КПУ не є прямою спадкоємицею колишньої «єдиної та могутньої», а відповідно, і відповідальної за лиходійства збудованого комуністами режиму, від яких члени КПУ намагаються всіляко «відхреститися». Досить важко уявити собі в часи Інтернету та глобалізації подальші перспективи партії, яка зобов’язує своїх членів слухати лекції на теми «Історична обмеженість і безперспективність капіталізму» або «Велика Жовтнева соціалістична революція — головна подія століття, переломний рубіж у долях народу України і всього людства». Читаючи основи вищезгаданого курсу політичної освіти членів КПУ, складається враження, що всі ці роки партія, яка становила основу лівого політичного руху в Україні, ховалася у віддаленому від зовнішнього світу світоглядному бункері, забуваючи слухати навіть передвиборні виступи свого лідера. А також про те, що неодноразово заявляючи про опозицію до діючої влади, компартія, як ніхто інший, допомогла цій владі зміцнитися на своїх позиціях. Проте, крім обов’язкових з точки зору «законів жанру» елементів («загострення класових протиріч» і т.п.) в планах партійного навчання є і пікантні теми. Наприклад, «використання тактики компромісів і тимчасових угод у боротьбі за владу та соціалізм».
У постанові жирним шрифтом виділений текст «Вважати пропагандистську роботу одним з найважливіших партійних доручень». Ще б пак — попереду парламентські вибори, а минула перемога комуністів не принесла українцям обіцяного благополуччя. До речі, констатуючи на минулих парламентських виборах першість КПУ, багато хто з аналітиків називали її останнім великим успіхом комуністів в Україні, оскільки після неї, як передбачається, незмінно наступить розчарування більшої частини лівого електорату в можливостях своїх обранців змінити ситуацію на краще.
У плані політичної логіки важко сказати, навіщо ідеологи КПУ консервують практику пропаганди. Можливо, таким чином партія намагається зберегти танучі електоральні та кадрові резерви, ще раз проасоціювавши себе із «всемогутньою» партією єдиної держави, що забезпечувала населення дешевою ковбасою, чергами та ворогами народу. А можливо, партійні ідеологи просто не спроможні побачити іншого, крім 80-літньої свіжості, шляху розвитку лівого руху.
КОМЕНТАР
Володимир ФЕСЕНКО, політолог (Харків):
— Ліві партії є не просто невід’ємною частиною опозиції — фактично вони залишилися єдиною організованою опозицією в Україні. Крім того, вони представляють думку, а певною мірою, й інтереси близько 40% населення країни. Тому без лівої опозиції демократична і політична системи в Україні, на нинішньому етапі її розвитку, просто немислимі. Як це не парадоксально звучить, ліву опозицію в Україні можна розглядати як один з найважливіших оплотів демократії в нашій країні. Проблема в іншому: нинішні українські ліві і політично, й ідеологічно все ще залишаються рудиментом тоталітарної епохи. Процеси їх трансформації, перетворення в сучасні парламентські партії відбуваються, але досить повільно — темпи цих змін відповідають швидкості соціальної трансформації українського суспільства. Чим швидше буде реформуватися соціально-економічна система в Україні, тим швидше ми побачимо і нових лівих.
Це в найбільшій мірі стосується комуністів. Політико-ідеологічний статус КПУ відображає могутній сплав ортодоксальної марксистської традиції, з одного боку, і соціальну ностальгію значної частини населення з іншого. Видимих ознак внутрішнього оновлення, потенційних реформаторів всередині КПУ поки не видно. І з цієї точки зору можливий імпульс, який деякою мірою може ініціювати початок трансформаційних процесів усередині КПУ, знову ж, як це не парадоксально, може йти «зверху». Оскільки влада зацікавлена в розколі лівої опозиції, і передусім Компартії. Хто в якій ролі буде виступати при цьому, хто може виявитися потенційним модерністом і реформатором комуністичної ідеології та комуністичного руху всередині України — я думаю, що скоро ми це побачимо. Але для того, щоб цей процес був достатньо серйозним, ця фігура або ці люди повинні бути досить відомими та авторитетними в комуністичному середовищі.
