Риторика орденів

Цими днями двох видатних українських письменників удостоєно урядових нагород: Президент України Леонід Кучма нагородив відзнакою Президента «Орден князя Ярослава Мудрого» 5-го ступеня Ліну Василівну Костенко та Павла Архиповича Загребельного. Таким чином, як формулює прес-служба Президента, відзначено їхні особливі заслуги перед українською державою в розвитку літератури, багаторічна плідна суспільна та творча діяльність. Те, що два такі різні літератори — і за творчою долею і за громадянським покликанням — отримали майже водночас однакові нагороди — збіг обставин, тотожність формулювань, «за що?» — зрозуміла клішованість мови офіційних паперів, «нащо?» — теж не може бути особливих різночитань — вияв гарного тону держави до своїх митців. Ця галантна дама ніби поглядає зверхньо, не розрізняючи облич, на «ввірених її» творчих дикунів і вручає їм премії, рейтинги, нагороди, ордени — речі, можливо, значимі для самої держави, проте маловпливові в мистецтві. Принаймні мова нагород — це на сьогодні єдина спільна і така зручна для держави мова спілкування між нею та митцями: і для непокірної глави Ліни Костенко, і для лояльного самітника Павла Загребельного завжди напоготові одна гребінка.