Власне, таке враження складається про мелодраму «Міс Поттер» (Велика Британія-США): і за сюжетом, і за настроєм вона здається дещо несвоєчасною стосовно тривалих літніх канікул. Це саме той випадок, коли варто говорити про різдвяну історію.
Сама стрічка є екранізованою біографією дитячої письменниці Беатрікс Поттер (її грає Рене Зельвеггер), надзвичайно знаменитої на початку минулого століття. Австралійський режисер Кріс Нунен зосереджується на початковому періоді становлення Беатрікс як письменниці від прийняття до друку першої книги. Потім — супутні колізії: близьке знайомство, роман і заручини з видавцем Норманом Уорном (Еван МакГрегор), перші успіхи в продажу, смак слави... Звичайно, не обходиться без особистих драм: нерозуміння з боку авторитарної матері, несподівана смерть Нормана, життя після цієї катастрофи. Стандартний сюжет для біографічного твору.
А втім, картина цікава не стільки сценарієм, скільки зірковим акторським складом. Окрім Рене Зельвеггер та МакГрегора, одну з центральних ролей сестри Нормана, Міллі, виконує чудова акторка Емілі Вотсон, котра запам’яталася поціновувачам гарного кіна надзвичайною грою у драмі Ларса фон Трієра «Розтинаючи хвилі». Зельвеггер і Вотсон, кожна на свій розсуд, виконують ролі емансипованих жінок початку минулого століття — освічених і витончених осіб, що наче зійшли зі старовинних фотографій-даггеротипів. Те ж стосується і МакГрегора — образ бездоганного англійського джентльмена з розкішними вусами сидить на ньому як добре пошитий костюм.
«Місс Поттер» зроблена старанно — як і личить дебютантові — але невигадливо. Очевидно, режисер поклав чимало зусиль, аби відтворити побут і зовнішній вигляд мешканців старої доброї Британії. Тож візуальний ряд фільму схожий на наочну ілюстрацію до шкільного підручника з історії Об’єднаного Королівства. Всі безперервно п’ють чай, роздають візити, пліткують у вітальнях, стримано висловлюють свої почуття. Режисер Нунен ще намагається показати цей світ очима Беатрікс — вічної дитини, за його версією. Є дійсно зворушливі кадри — наприклад, сцени спогадів з дитинства письменниці, або епізоди, коли героїня Зельвеггер розмовляє зі своїми намальованими звірятками, а ті оживають у відповідь. Але загалом з цією безпосередністю та наївністю відчувається явний перебір. «Міс Поттер» — то все ж доросле кіно, натомість картина вийшла аж надто сентиментальна і засолодка; навіть коли за сюжетом постає трагічна ситуація, вона не втілюється належним чином. Можна було б яскравіше змалювати фантазії Беатрікс, або зробити наголос на конфліктах, котрі супроводжували її життя. Проте режисер вирішив дотримуватися середини, і фільм від того багато втратив.
Однак, для родинного перегляду це цілком придатне кіно: врівноважене, добре і світле. Надто ж — для перегляду на Різдво.
