Позавчора під Києвом можна було спостерігати справді ексклюзивне видовище. Чому? Та тому, що навряд чи під час безпосередньої роботи служби порятунку, тобто оперативно-рятувальної бригади МінНС, хтось буде зосереджено стежити за їхніми діями, оцінювати техніку та механізм роботи. Отже, у день п’ятої річниці центрального воєнізованого оперативно-рятувального загону №209 відбулися показові виступи.
Практично в той же час глядачам довелося стати очевидцями землетрусу, точніше, його наслідків — зруйнованих будинків, аварії на хімічному підприємстві і пожежі у висотному будинку, під час якої необхідно було з третього поверху, з пекла, витягнути через вікно потерпілих людей. Видовище вразило кількома моментами. По-перше, примусило засумніватися в тому, що у всесвіті існує щось непідвладне людині; по-друге, справила враження поліфункціональність рятувальників, а по-третє — виступи в силах пробудити патріотизм навіть у найзапекліших противників усього українського. Останнє стає особливо актуальним, коли цей загін занурюється в спогади. Наприклад, у 1999 році саме вони першими доставили в Македонію гуманітарну допомогу. А український госпіталь, розгорнений після землетрусу в Індії, вже через кілька днів отримав статус центрального. Почувши про досвідченість і кваліфікацію українських лікарів, до них приїжджали навіть з інших міст, і 17 індіанських жiнок, у яких рятувальники приймали пологи, дали своїм малюкам українські імена. А після того, як цей загін взяв участь у ліквідації наслідків землетрусу в Туреччині, в одному з міст проспект, де розташовувався госпіталь, було названо Українським.
До речі, ці приклади чудово демонструють ще й те, що практично кожен член загону володіє як мінімум дев’ятьма спеціальностями. Крім того, що кожен може виступати як альпініст і парашутист, будь- який, за словами заступника командира з оперативно-рятувальної роботи Володимира Владимиренка, може абсолютно спокійно надати першу долікарняну допомогу, а робити ін’єкції і приймати пологи вже давно стало для них звичною справою. Що цілком зрозуміло — дуже часто трапляється, що мiнНСівці прибувають на місце подій першими, і тому саме вони й повинні надати максимум допомоги.
Як тут розповідають, зібратися на виклик у Києві у них займає не більше 15 хвилин, а за межі країни — близько 2 годин. Завдання у них бувають найрізноманітніші: від майже курйозних, коли немолода жінка закрилася у ванній кімнаті, і визволити її з ув’язнення зміг лише оперативно- рятувальний загін і, безумовно, відповідна техніка в їхніх руках, — до землетрусів, повеней і гірських обвалів. З психологічного боку найгірше рятувальникам-водолазам. На жаль, в основному виходить, що, прибуваючи на місце події, «рятувати» їм доводиться вже трупи. Але з шоковим станом від практично щоденного зіткнення зі смертю, незважаючи на стаж і досвід роботи, не завжди вдається впоратися. Втім, як і з емоціями. Наприклад, один з мінНСівців розповів, що, рятуючи когось, не може не провести аналогію зі своєю сім’єю і друзями — весь час уявляє їх на місці потерпілих. На жартівливе запитання журналістів: чи не спиртним доводиться знімати стрес, В. Владимиренко запевнив, що в рядах оперативно-рятувального загону як ніде діє сухий закон. Якщо у начальства з’явиться хоч найменша підозра, що рятувальник вийшов на зміну, напередодні «побавившись» міцними напоями, йому тут же загрожує звільнення.
Щоправда, стосовно своєї роботи члени оперативно-рятувального загону журяться: мовляв, на Заході рятувальники працюють не більше 4 годин, а у Швеції після стресу, який переживає співробітник служби, йому виділяють позачергову відпустку. Та й зарплати там набагато вище, у нас же така робота винагороджується лише 400 гривнями на місяць. Додатковий заробіток на місці порятунку в Україні також виключено, оскільки вітчизняне законодавство, на відміну від знов-таки західного, це виключає. З цих причин тут і відбуваються ротації — у середньому 30% щороку. Мотивація ж звільнення в основному одна: «Знайшов роботу більш оплачувану і менш трудомістку». Новачки розповідають, що, коли вперше виходять «на діло», тремтіння у колінах і бажання швидше втекти звідси — перша реакція, і тільки потім уже пригоди стають звичкою.
За все існування оперативно-рятувального загону рятувати самих рятувальників, слава Богу, не доводилося. Збоїв техніка безпеки не давала, та й, за словами заступника командуючого з оперативно-рятувальної роботи, таке трапляється вкрай рідко, та й те за участю «доброзичливців». Нещодавно такий випадок стався у Росії — хтось подумав, що мотузка, яка тягнеться з верхнього поверху, — абсолютно зайвий атрибут, і, не довго думаючи, її перерізав.
