Нащадки графів Розумовських сьогодні мешкають у Відні, місті, де пройшла значна частина життя Олександра Кириловича Розумовського (1748—1822) — українця за походженням, великого російського дипломата, мецената і освіченого друга Л. Бетховена, якому той присвятив три квартети і дві симфонії. Його батько, Кирило Григорович Розумовський (1728—1803) був останнім гетьманом України, президентом Петербурзької академії наук.
Ансамбль салонної музики «Колекція Розумовських» — ось уже 10 років носить цю гучну назву. І цілком її виправдовує. 22 січня в Будинку актора відбувся концерт-святкування 10-річчя цього художнього колективу. Ось що розповів керівник ансамблю «Колекція Розумовських» скрипаль Валерій СУПРУНЮК.
— 10 років тому Національна книгозбірня ім. Вернадського запропонувала мені озвучити нотну колекцію графів Розумовських, що зберігається в її фондах. Я дещо скептично до цього поставився, оскільки йшлося про раритетні ноти, які існують у єдиному в світі примірникові. Я подумав: потрібно йти до книгозбірні, брати ручку, переписувати ноти... І мене цілий місяць умовляли зайнятися цією справою. Але тепер я не шкодую про те, що взявся за роботу!
— Що з відкритої тоді музики сьогодні в активі ансамблю?
— У колекції є 400 творів, із яких два ми сьогодні граємо: концертне тріо Дмитра Бортнянського Ре мажор і тріо-сонату Луїджі Боккеріні №5 соль мінор. У закордонних поїздках ми виконуємо лише музику з колекції Розумовських ХVIII сторіччя, а вдома наша публіка любить салонні твори XIХ і ХХ сторіч. Інструментування я роблю сам, допомагає наш піаніст Расим Рамазанов. З нами в ансамблі грають моя дружина скрипалька Олена Супрунюк і наш син фаготист Вадим, студент Академії ім. Чайковського. Ми з дружиною вчилися у професора Ольги Пархоменко. Граємо не лише комерційні концерти, часто і багато виступаємо з добродійними цілями — і в костьолах, і в навчальних закладах. Нас дуже підтримує Міністерство закордонних справ.
— Які у вас інструменти?
— Добрі. У мене французька скрипка, у Олени — чеська, у сина — німецький фагот.
Концерт вийшов на славу. Кожен актор — яскрава індивідуальність: гру Валерія відрізняє яскрава динамічність, Олени — елегантна стриманість, Вадиму притаманні інтонаційна і технічна стабільність. Ансамбль не раз гастролював за кордоном: у Берліні, Мангеймі, Роттердамі, Антверпені, Люксембурзі. А особливо він пишається своїм виступом перед нащадками Розумовських у їхньому віденському родинному особнякові. Минулого літа «Колекція Розумовських» була єдиним представником України в культурній програмі Олімпійських ігор у Афінах. Олена Супрунюк на запитання про творчу форму сказала: «По-перше, я граю приємну музику, що приносить мені позитивний заряд. Якщо я вдень не позаймаюся, до вечора відчуваю психологічний дискомфорт. У мене дуже емоційний чоловік, поруч із яким я залишаюся енергійною і жвавою, і прекрасні діти: сина ви бачили, а дочка-юрист живе за кордоном. Вони хочуть бачити батьків молодими, і я стараюся».
— Чому ви в музиці віддаєте перевагу?
— Я люблю стиль slow (англ. — тихий, повільний). Можливо тому, що в ньому я розслабляюся. Музика Астора П’яццоли, яку ми грали в другому відділенні, мені дуже близька, її ноти ми отримали від радника з культури аргентинського посольства пані Сусанни Мергі.
Я попрохала розповісти про себе піаніста Расима Рамазанова, якого я багато разів чула на джазових фестивалях. Він — син відомого кримського флейтиста Наркета Рамазанова, партнера Енвера Ізмайлова і відомий як джазовий музикант, манері якого притаманна виразна свобода.
— Минулого року я закінчив аспірантуру Академії Чайковського як композитор у класi Ігоря Щербакова і вступив до Спілки композиторів України. Валерій Супрунюк запропонував мені зробити для ансамблю декілька обробок татарських народних мелодій, і я над цим працюю.
Від себе додам, що рамазановська обробка «Щедрика», яка прозвучала в концерті, була дуже свіжою, з легким східним і трохи авангардним відтінками.
Після закінчення концерту акторів привітали народний депутат України, президент Міжнародного добродійного фонду «Доля дитини» В. Л. Шепетін і директор цього фонду Дарія Ревіна. «Доля дитини» не вперше підтримує музичні проекти: пригадаймо прекрасну торішню українську прем’єру «Сестри Анжеліки».
