Соціал-демократичний союз, який підтримав на виборах Євгена Марчука, заявив учора, що в другому турі «не може підтримати ідей комунізму як таких, що ведуть до класової поляризації суспільства, блокування економічних ініціатив і демократії».
За словами лідера СДС Сергія Пересунька, для партії не стало несподіванкою рішення Марчука зайняти посаду секретаря РНБО, здивувала, скоріше, позиція Л.Кучми, який погодився на переговори з лідером опозиції і подав, таким чином, «перший приклад цивілізованого діалогу». Очевидно, що в рамках такого діалогу доведеться діяти і СДС, визначившись із місцем у політичному партійному спектрі.
До речі, для непогано розкрученої за досить короткий термін партії — це певний шанс для подальшого політичного зростання. Інакше кажучи, у СДС є можливість вибирати: пристати до блоку партій «Наш вибір — Л.Кучма», повернутися до «шинелі» СДПУ(о), з якої свого часу виросли представники СДС, чи спробувати стати центром об'єднання лівоцентристських сил, орієнтованих не просто на критику дій влади, а на «пропозицію конкретних законодавчих та управлінських рішень, на участь у реалізації суспільних проектів, спрямованих на поліпшення соціально-економічної ситуації i дійовий захист принципів соціальної справедливості». І якщо СДС не відступить від цих принципів, то показником певної зрілості партії (число членів якої, як підкреслює С.Пересунько, близько 70 тисяч) цілком може стати «заміщення» коаліції народно-патріотичних сил О.Мороза, що намагається сьогодні «забронювати» соціал-демократичну нішу. Багато залежатиме від уміння СДС протистояти спробам СДПУ(о) втягнути партію на свою орбіту, особливо після того, як депутатський мандат Євгена Кириловича та його посада голови Комітету ВР, згідно з квотою, відійдуть до депутата від СДПУ(о). Щоправда, пан Пересунько стверджує, що «СДС не має наміру бути виразником буржуазного напрямку української соціал-демократії», а його бажання голосувати проти зміни керівництва ВР, яке, очевидно, буде ініційоване віце-спікером, може служити підтвердженням рішучості керівництва СДС у питаннях відстоювання власних (а не нав'язаних ситуацією) програмних завдань. Наприклад, лідери СДС мають намір домогтися прийняття концепції правової реформи через конструктивний діалог з Президентом. За словами Пересунька, саме Є.Марчук, який залишається їхнiм політичним лідером, «зможе домогтися реалізації програми стратегічного розвитку суспільства, що потім приведе до кардинальних змін у соціально-економічноій ситуації в Україні і в оточенні Президента». Лідер СДС визнав, що поки немає «гарантій», які влада може дати як під реалізацію програми стратегічного розвитку, так і під надійність крісла секретаря РНБО для Євгена Кириловича, та, проте, С.Пересунько впевнений, що російський сценарій з генералом Лебедем в українському варіанті реалізований не буде. За його словами, «різниця між Марчуком та Лебедем дуже велика: якщо для Лебедя призначення секретарем Совбеза було можливістю кар'єрного зростання, то Марчук зайняв посаду секретаря РНБО не для того, щоб рости, а щоб впливати на економічну та політичну ситуацію в державі».
«Якщо ж ми побачимо, — каже С.Пересунько, — що влада не підтримує наших ідей і не дає можливості реалізувати програмнi положення, з якими ми йшли на вибори», то партія та її лідер перейдуть в опозицію до чинної влади, що зайвий раз засвідчить: «Марчук пішов на співробітництво із владою тому, що від його роботи залежить покращання життя народу, а не його власне становище...»
