У Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка відбулася прем’єра «Наталки Полтавки» за Іваном Котляревським.
«День» першим із усіх ЗМІ побував на передпрем’єрних репетиціях. Але тоді ще складно було сказати, якою п’єса вийде у кінцевому результаті.«Наталка Полтавка» у постановці режисера Олександра Анурова виявилася сучасною дотепною виставою. На партії з однойменної опери Миколи Лисенка була написана романсова адаптація рок-музикантом і, до речі, виконавцем ролі Виборного, Олегом Скрипкою. Проте це тільки увиразнило музику композитора. Та й жодної фрази із тексту Івана Котляревського не було змінено. Та ж, так би мовити, первинна «Наталка Полтавка» із відтворенням тогочасних міської та сільської культур, зокрема, тієї міщансько-обивательської атмосфери. Окремо слід відзначити автентичні костюми героїв, а особливо роботу сценографа Андрія Алексанровича-Дочевського. З усього очевидно, що за успіхом вистави стоїть копітка робота. З упевненістю можна сказати, що вистава стане одним із касових хітів театру.
ВРАЖЕННЯ
Микола ЖУЛИНСЬКИЙ , академік, директор Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України:
— Класика повинна жити, а для того, щоб вона жила, її постійно треба підживлювати. А підживлювати можна такими творчими ін’єкціями, які збуджують водночас сам класичний твір і стимулюють до своєрідного переродження. Тим більше, що треба руйнувати певні стереотипи, які складаються в процесі закономірного закостеніння того, що ми називаємо класичним, неперевершеним, значимим і так далі. Безперечно, «Наталка Полтавка» — відома українська опера, якщо визначати її за жанром, але, на мою думку, дуже важливо, як її сьогодні читати, сприймати. Кожен має певне уявлення про цей твір Івана Котляревського, але він не хоче сприймати його в тому історичному часі, коли він був написаний. А хоче сприймати «Наталку Полтавку», щоб вона спроектувала в певній мірі на те, чим нині він живе, про що думає, що його цікавить.
Я вважаю, що те, що ми побачили на франківській сцені, зроблено надзвичайно оригінально. У виставі вдалося режисеру й акторам пройти по лезу бритви: не деформувати текст Котляревського та всю класичну канву сюжету, навіть певне сприймання традиційних образів, і водночас максимально осучаснити твір. Тут є моменти пародії, легенького гротеску, створений шарм комедійності, який межує з сатирою. Жанрова природа «Наталки Полтавки» сьогодні «прочитана» франківцями дуже цікаво й оригінально. Вийшов хороший симбіоз музики й водевілю, класичної театральної постановки, навіть є елементи оперності. Актори грають прекрасно, а Олег Скрипка у ролі Виборного зумів надати шарму своєму героєві, якого глядачі сприймають з посмішкою. Думаю, що ця вистава зацікавить молодь і нову версію «Наталки Полтавки» вони прекрасно сприйматимуть.
У цій виставі я бачу дуже для мене приємну тенденцію — коли Україна може випростатися і не озиратися: чи ніхто над нами не сміється. А навпаки — сама може над собою посміятися. Це дає усвідомлення, що ми маємо наше, національне. Ми можемо посміятися над певними своїми рисами, подивитися скептично. Але все це моє — це моя класика, моя історія, моя література! Наші біди та проблеми, про які писав Іван Котляревський, і сьогодні є. Наприклад, з нашими мовними проблемами, коли чимало українців говорять на суржику… Я дуже радий, що «Наталка Полтавка» з’явилася в репертуарі Театру ім. І. Франка. Вітаю колектив з творчим успіхом. Бажаю, щоб ця вистава мала довге сценічне життя та кожний раз, коли вона йшла, у залі були аншлаги.
Сергій АРХИПЧУК , режисер Національної опери України:
— Мені здається, що вечорниці, етнофестиваль «Країна мрій», які влаштовував Олег Скрипка, у виставі знайшли своє гідне завершення. Очевидно, «Наталка Полтавка» для музиканта є певним підсумком шукань у популяризації українського. Він розуміє, що українське мусить стати модним, тоді воно знаходитиме прихильників серед найстрокатішої публіки. Хоча роль Виборного у його виконанні не можна назвати видатною роботою. Він просто часом екзальтовано й ексцентрично відтворив той тип героя, якого змалював Іван Котляревський. Однак музикант відіграв дуже важливу роль саме у створенні певної стилістики «Наталки Полтавки», зокрема, через музику. Ця стилістика, власне, й відрізняє сучасне мистецтво нової України від так званого українського радянського мистецтва.
