Щоб хоч якось окреслити предмет розгляду, парламентським достойникам було роздано «Інформаційно-аналітичні та довідкові матеріали...» Саме відштовхуючись від них, ми спробуємо й собі уявити що воно за птах такий і де літає; чи й не літає зовсім, а тихенько стрибає або перевалюється, як запухлий пінгвін. Отож, «історична ретроспектива та загальні тенденції» відомі: утиск, заборона, репресії та переслідування діячів культури. Водночас, у радянський час було створено широку інфраструктуру, й народжувалися твори, що «набували загальносвітового розголосу». Сучасна ж культурна трансформація має ідеологічний, економічний та правовий характер. Сюди ж додаються технологічні зміни в культурній індустрії. Чиновники визнають, що на ринку культурних товарів і послуг сильний вплив — до речі, чому не домінуючий? — мають закордонні структури: російські — в поп-музиці та книговиданні, американські — в кіно та телебаченні. Звісно, «Кабінет Міністрів України намагається робити все необхідне...» — ця фраза, як раніше говорили на шкільних уроках літератури, «проходить червоною ниткою через увесь твір».
Перераховувати всі нормативні акти, що регулюють культурницький розвиток країни, немає сенсу — їх багато, і майже всі вони страшенно хороші. Щоправда, «не всі відповідні положення законодавства виконуються на практиці». Це щодо соціального захисту працівників культури, авторських та суміжних прав, реальних пільг відповідним структурам тощо. Сором'язливо мовчить наше законодавство й про гастрольно-концертну діяльність на території України, немає закону про театри та театральну справу. Висновок: базовий акт «Основи законодавства України про культуру», що був схвалений буремного 1992 року, має декларативний характер і не забезпечує інших способів підтримки, ніж пряме бюджетне фінансування.
«Основні засади культурної політики держави» можна прикладати до хворих місць у терапевтичних цілях, як це пропонували робити піонери нетрадиційної пострадянської медицини. Якби хоча б половина з декларованого виконувалася, зреалізовані митці, без сумніву, спільними зусиллями, не напружуючись, сформулювали б визначення «щастя», принаймні його основи. Але... щастя у грошах. А їх немає — частка видатків держбюджету на культуру скоротилася від приблизно 2% у славному 1992 році до 0,5% в останні роки. За таких умов основні зусилля держави були спрямовані «на збереження інфраструктури» — «значною мірою цієї мети досягнуто». Тільки куди ж поділися сільські клуби та бібліотеки?
Виявляється, що до 1990 року в Україні на п'яти студіях знімалося до 50 повнометражних ігрових, 12 анімаційних і до 500 короткометражних фільмів. Усі ходили в кінотеатри — 22,5 тисяч кіноустановок. Згодом кількість відвідувань кінотеатрів одним жителем на рік скоротилася з 10,6 у 1990 році до 0,15 у 2001-му. Фінансування кіновиробництва здійснюється також недостатньо: 1997 — 36%, 1998 — 27%, 1999 — 14%, 2000 — 95%, 2001 — 66% від запланованого.
«Велику увагу уряд приділяє розвитку пам'яткоохоронної галузі». Нині у музейних колекціях зберігається понад 9 млрд. експонатів основного фонду. А минулого року музеї відвідало 14,5 млн. чоловік. За роки незалежності розбухла і нормативна база музейної справи, і сама мережа закладів. Проблемами залишаються обмежене фінансування, аварійний стан приміщень та застарілість експозиції. До теми від автора цього матеріалу: нещодавно Центральний державний музей-архів літератури і мистецтв України, що зберігає унікальні скарби національної культури (1344 фонди, 256187 справ), «попросили» із приміщення, що мiститься на території «Софії Київської» — необхідно звільнити його до 15 січня 2003 року. І це взагалі правильно. Але — немає йому куди виселятися. Це вже мало кого турбує.
Говорити про бібліотеки якось не випадає. Тут треба сідати і, сумлінно дотримуючись національних традицій, голосно плакати. Мо' почують по якимось європам чи гамерикам і дадуть ґрант?
Окремим розділом культурні оглядачі від держави виділили етноси України та українську діаспору. Живе у нас нині 120 національностей, а працює 780 національно-культурних товариств. Найчисельніші з них — російські, єврейські та польські. А от діаспора наша цілком самодостатня — повну бездіяльність у сфері забезпечення культурницьких потреб українців за кордоном (зокрема в Росії, де проживає далеко за 10 млн. українців) чиновники виправдовують «невтручанням у внутрішні справи держав проживання зарубіжних українців». Похвальна толерантність! Однак сусіди, схоже, дотримуються протилежної думки...
Фінал документа містить сакральний розділ: «Фінансування культури». Як уже згадувалося, «на культуру» за залишковим принципом дають 0,5% від ВВП. Але й це виконується на 70%: у 2001 році при затверджених 215,8 млн. гривень фактично профінансовано 150,4 млн. Цього року ситуація не краща. Втім, у бюджеті на наступний рік видатки на культуру і мистецтво збільшено на 137,8 млн. гривень, або на 42,7%.
Абсолютно проігноровано стан національного книговидання та інформаційного простору (ЗМІ). Чи це не входить до сфери культури?
Указ Президента України від 19 лютого 2002 року говорить «Про оголошення 2003 року Роком культури в Україні». Ще, здається, цей рік проголошено Роком Росії в Україні. Цікавий гібрид виходить... I далі продовжуючи біологічні асоціації, маємо запитати, що це буде — симбіоз чи паразитування? І хто надалі стригтиме вовну з прийдешньої Овечки?
