Ось і ще один європейський футбольний сезон пройшов повз Україну. Другий і останній представник нашого футболу в Лізі чемпіонів вибув із подальшої боротьби за трофей і тепер зосередиться на боротьбі за другорядний Кубок УЄФА. Забігаючи наперед, зауважу, що у Лондоні все могло скластися більш вдало для української команди, але це не було б наслідком реальної переваги «Динамо» над «Арсеналом», просто вдалим збігом обставин. Судячи з усього, вдало збігатися обставини цього року вже не збираються, а досягти результату власними силами, без допомоги удачі, динамівцям поки що не до снаги.
Тепер почну з початку. Тобто із прибуття нашої команди літаком дніпропетровської авіакомпанії до аеропорту Гетвік. У складі «Динамо» був 21 футболіст. Але на поле, судячи із футбольної філософії тренера Сьоміна, виходити не було особливо кому. Заміни Михалику і Нінковичу, які вибули через травми, не проглядалося. Навіть на тренуванні, що пройшло у тиші грандіозного стадіону, було помітно, хто із гравців реально готується вийти на поле, а хто просто готується без особливих сподівань. Було зрозуміло, що вийдуть ті, хто вже грав у нинішній Лізі чемпіонів, причому не обов’язково на свої позиції.
Але до гри залишалася ще ціла доба, впродовж якої лондонська преса і телебачення «готували» публіку до матчу. Робили це старанно, але мова йшла в основному про «Арсенал». Гостей із Києва згадували лише тоді, коли без цього не можна було обійтися. Численні вболівальники одного із чотирнадцяти лондонських футбольних клубів знають серед нинішніх динамівців лише асистента тренера Лужного, який зіграв на рубежі тисячоліть кілька сезонів за «Арсенал».
Теоретично все складалося на користь «Динамо». У складі господарів поля не було дев’яти(!) гравців основного складу, на поле мав вийти наполовину юнацький склад, проти якого можна було та треба було грати агресивно. Теоретично нічия давала киянам шанс на продовження боротьби у турнірі. Але краще було перемагати.
Судячи зі складу команди, динамівці ніби і збиралися грати у наступальний футбол: на поле вийшло одразу два нападника — Бангура та Мілевський, чого у виїзних матчах нинішньої Ліги чемпіонів ще не було. Допомагати форвардам в атаці мали Алієв, Єрьоменко, Вукоєвич та Гіоане, а у захисті вийшли грати Бетао, Діакате, Каддурі та Асатіані. Місце у воротах «Динамо» зайняв Богуш — єдиний етнічний українець у цьому варіанті складу. Таке тепер футбольне життя — у складі «Арсеналу» на початку взагалі не було жодного англійця, хоч етнічного, хоч якого іншого.
Так чи інакше, але гості усю першу половину гри захищалися від не дуже гострих атак господарів. Після перерви став відомий перебіг паралельної гри у Стамбулі. Тепер нічия повністю влаштовувала лондонців, а киянам слід було перемагати. Загравши більш розкуто проти суперника із групою недосвідчених гравців у складі, динамівці провели в другій половині гри кілька атак і навіть створили один(!) по-справжньому гострий момент, який не використав Мілевський. І це все. Коли ж глядачі розчаровано потягнулися до виходу, «Арсенал» несподівано забив гол: після передачі Фабрегаса через півполя відзначився Берндтнер. За чотири хвилини, що залишилося грати, «Динамо» спромоглося «заробити» лише попередження для Алієва, яке обернулося вилученням з поля, оскільки киянин і до перерви не був дуже ввічливим із арбітром.
Таким чином за тур до закінчення групового турніру право зіграти в одній восьмій фіналу здобули «Арсенал» та «Порту», причому здобули достроково. «Динамо» ж побореться 10 грудня із «Фенербахче» за третє місце у групі, яке дає право приєднатися у лютому до учасників Кубка УЄФА.
Напевно, саме такий результат є справедливим. Нинішньому «Динамо» ще не під силу перемагати навіть послаблені «Порту» й «Арсенал». Немає поки у команди належного рівня гри. Хочеться вірити, що цей рівень таки буде. Бажано, чимшвидше.
