УНаціональному художньому музеї відбулася презентація художнього
проекту «Перехід». Дивною поміссю шоу та світського рауту виглядав вечір
суботи в Національному художньому музеї України. У вестибюлі музею грав
струнний квінтет, вхідні квитки коштували 80 доларів, а публіка, що зібралася,
виглядала вкрай буржуазно. Мотивом для всього видовища був «Перехід» —
вернісаж трьох київських художників — Петра Бевзи, Олексія Литвиненка та
Миколи Малишка, які представили цього вечора свої останні роботи. Дещо
спантеличували організатори виставки — мало кому відомі в художньому середовищі
Міжнародний жіночий клуб та Іспаномовна група. Самі ж твори зайняли один
зал у Національному музеї і являли собою наочний результат освоєння київськими
творцями модних арт-технологій. Центральна інсталяція, що була нібито смисловою
віссю виставки, мала назву «Білий перехід» і була виконана із суто земних
предметів — ниток, пір’їн, картоплин, скалок дзеркал. Стіни несли на собі
інші свідчення талантів Бевзи та Литвиненка: нефігуративні та напівфігуративні
полотна, фотозвіти про акції, що проводилися художниками в сільській місцевості.
Згідно із твердженням ідеолога «Переходу» Петра Бевзи, «точкою відліку
проекту є українська спадщина». Не рахуючи картопляно-дзеркальної інсталяції,
більш зримо традицію втілювали дерев’яні скульптури 62-літнього Миколи
Малишка. У цих роботах мало місце справжнє тяжіння до осмислення традицій
— настільки, наскільки взагалі можуть бути традиційними «об’єкти», що поєднують
фактуру простого дерева з білою фарбою і дивовижною абстрактною формою.
Загалом же «Перехід» можна сприймати саме як проект — безперечно, вдалий
і з перспективою гарного продовження. Заплановано ще два покази в інших
великих залах столиці. Також таємничі організатори виставки збираються
влаштувати їй великі гастролі, що включають у себе Польщу, Німеччину і
Францію. Про достоїнства показаного в Національному музеї можна дискутувати,
але одна якість героїв «Переходу» — вміння будувати свій успіх, поза сумнівами,
може і повинна стати властивою нашому поки що малопомітному українському
арт-менеджменту.
