15 років тому в американському Сіетлі влада вирішила вдатися до радикальних дій — запровадили програму під назвою: «Плати, якщо викидаєш». Із жителя, в якого щотижня вивозили невеликий бачок зі сміттям, стягували плату в 10 доларів 70 центів. Водночас добровільне здавання побутових відходів, що піддаються переробці в спеціально встановлених місцях була абсолютно безкоштовною. Слід сказати, що результати не забарилися — вже наступного року міські відходи скоротилися на 37 відсотків, а ще через два — 85% жителів Сіетла добровільно взялися за виконання цієї програми.
Київські власті до економічних санкцій поки не вдаються. А лише заявляють про те, що в столиці почалася нова ера у поводженні з побутовими відходами, і найближчим часом у Києві відбудеться експеримент. Жителі 20 будинків у трьох районах (Шевченківскому, Дарницькому й Оболонському) отримають різнокольорові поліетиленові кульки, а також відра й пам’ятки для роздільного збирання сміття. Як і годиться, найбільш свідомих будуть заохочувати, а мерія тим часом оцінить, якою мірою киян можна назвати європейцями. Якщо ж експеримент себе виправдає і його поставлять на широкі рейки, столиця від цього чимало виграє. Адже, як відомо, несортовані відходи, побувавши в сміттєвій машині, подальшій переробці вже не підлягають. А отже, бюджет міста ігнорує надійну й добре зарекомендовану на Заході статтю прибутку — рентабельність повторної переробки сміття в середньому становить 15—20%. А в деяких країнах — навіть 25—30%, як наприклад, у Швейцарії, яка забезпечує сировиною кольорову металургію — за рахунок переробки старих фотоплівок і батарейок, а також хімічну, утилізуючи поліетилен.
Крім цього, про серйозність, з якою підійшла до «сміттєвого питання» Міськадміністрація, свідчить ще й те, що найближчим часом столиця обзаведеться чотирма сміттєпереробними заводами — двома цього року, а ще двома в першому півріччі наступного. Крім цього, останнім часом ще сталася й демонополізація діяльності у сфері надання послуг щодо санітарного очищення міста. Нарівні з бюджетним Київспецтрансом цим почали займатися 12 підприємств різної форми власності. Щоправда, в українських реаліях поки ще важко судити, якою мірою «європейське» рішення виправдане. По-перше, бентежить досвід Житомира, де комерційне підприємство, що поклало на себе ці функції, незабаром оголосило себе банкрутом. І поки житомирські власті кликали на допомогу їхніх колег з інших міст, навіть центральні вулиці «прикрашали» купи сміття. По-друге, вже зараз чимало підприємств-перевізників показали свою несвідомість. Замість того щоб вивозити відходи на наявні в Києві полігони № 5 і № 6, а також на завод «Енергія», їх якимсь чином вiдправляли на несанкціонованi звалища. Хоча узагальнююча статистика зниклого сміття й не ведеться, на вчорашній апаратній нараді в столичній мерії представники сміттєспалювального заводу «Енергія» констатували: через нас проходить лише четверта частина всіх металевих відходів столиці.
У той же час Київ щодня «виробляє» понад 10 тис. кубометрів твердих побутових відходів. У невеликому селищі Пирогове постійно спалахують епідемії, хоча відоме звалище офіційно вже давно закрили. Просто під впливом опадів продукти розпаду похованих тут відходів перетворилися на так званий фільтрат, який сконцентрував у собі всі можливі токсини й інфекції.
З усіх цих причин за переконання киян у доцільності відділення «мух від котлет» обіцяють взятися серйозно. Поки лише методом «пряника». Завод «Більшовик» уже заявив про свою готовність до запуску нових ліній для переробки дерев’яних і паперових відходів, а також пластикових пляшок. Що робить сміттєву революцію куди менш витратною порівняно з тим, якби обладнання довелося закуповувати в Іспанії (так думали раніше). А прихильники архаїчного для Заходу, але, на жаль, поки ще найбільш для нас прийнятного методу — спалення відходів, стверджують: несортоване українське сміття має вдвічі меншу теплотворну здатність, ніж розділене за фракціями імпортне.
