Сьогодні, як свідчить статистика, обсяги видатків на галузь культури і мистецтва з розрахунку на одного жителя України складають 14 гривень. А видатки на освіту, для прикладу, становлять 1100 гривень на одного учня на рік. Іншими словами, централізовано до регіону надходить певна сума коштів відповідно до кількості жителів. Відтак ці кошти місцеві депутати ділять між закладами культури. Виходить мізер...
Тернопільщина — одна з небагатьох областей, яка в середині 90-х не звела впорядкування мережі закладів культури до їхнього масового закриття. Упродовж минулого десятиріччя вимушено закрили лише близько п’ятдесяти закладів культури за неможливістю утримувати. Сусіди тернопільчан — Рівненська і Волинська області — закрили понад 200 закладів кожна.
Минули роки, і тепер уже маємо плоди отого квапливого «впорядкування» заради економії коштів. У селах, з їхнiми прадавніми звичаями, з прагненням нести високу мораль, щоб не зганьбитися перед людьми, маємо сьогодні алкоголізм, наркоманію, розбещеність і що найважливіше — велику апатію молодих людей щось робити, вдосконалюватися, розширювати свій кругозір і загальну культуру. Як бути, що робити, аби клуби, як їм і призначено, були отими осередками задоволення культурно-дозвіллєвих потреб сільських мешканців?
Бібліотечні, клубні заклади, на відміну від шоу-бізнесу, не можуть працювати в ринкових умовах без державної підтримки. Вони повинні бути в кожному населеному пункті. Інша річ, що нині утримання закладів культури лягло непосильним тягарем на плечі сільських рад. А надходження до бюджету сільських рад на Тернопільщині незначні. На сході України ситуація інша — там за рахунок розвитку промисловості, малого бізнесу надходження до місцевого бюджету регулярні й великі. До того ж — там густонаселені райони, а мережа клубних закладів менша. На Тернопільщині галузь культури фінансується з місцевого бюджету за залишковим принципом. Сільський голова найперше скеровує кошти на те, аби працювали в селі школа, дитсадок, медпункт. А заклади культури, мовляв, почекають. За останніх тринадцять років на їх утримання з місцевих бюджетів не виділяється жодної копійки. Ремонт, який проводять завідуючі клубами чи бібліотеками, вдається зробити або за рахунок платних послуг, або залучаючи добровільні пожертви.
Виходить замкнене коло: люди не хочуть проводити свій відпочинок у брудному, неопалюваному, із запахом цвілі клубі. Відтак не виконується план із наданням платних послуг. Не виділяються кошти на придбання звукопідсилюючої апаратури, музичних інструментів, оновлення меблів. У зимовий період 50% закладів культури на Тернопіллі не опалюються.
Діяльність клубів на селі сьогодні стала пріоритетом в роботі управління культури облдержадміністрації. Управління культури проводить огляд матеріально-технічного стану приміщень закладів культури села. Паралельно проводиться паспортизація і акредитація сільських клубів, будинків культури, бібліотек, що дасть можливість підтвердити їх подальше перебування у загальній мережі. За результатами першого етапу відремонтовано понад 600 приміщень сільських закладів культури. Ще у 20-ти тривають ремонтні роботи. Дев’ятнадцять клубних закладів, бібліотек переведено в кращі приміщення.
Обнадійливим є те, що віднедавна у селах почали створювати культурно-освітні комплекси. Об’єднання дитсадка, школи, бібліотеки і клубу на селі в єдиний комплекс з його цілісною програмою запланованих заходів допоможе сільському голові зорієнтуватися, скільки коштів йому потрібно виділити, аби забезпечити належні умови виховання дітей та молоді, відпочинку селян. Така робота сприяє відродженню сіл, утвердженню їхньої перспективи. Якщо у 90-х роках були випадки, коли сільські голови «закривали» клуби, бо неспроможні були їх утримувати, то зараз маємо інше. Сільський голова розуміє, що діючий клуб — це не тільки культурно-дозвіллєвий осередок, а це й фактор його «особистого іміджу». Тому й організовують людей на ремонт клубів, бібліотек, вишукують кошти.
В області створено більше сімдесяти інноваційних типів закладів культури. Серед них будинки фольклору у Чортківському районі, центри культури й дозвілля у Гусятинському, Лановецькому районах, народні доми у Заліщицькому, Тернопільському, Монастириському, Підволочиському районах.
На базі Заліщицької централізованої бібліотечної системи у селах району створено 15 центрів краєзнавства, 16 центрів народознавства, 4 центри естетичного виховання, 5 центрів духовного відродження, 8 центрів дозвілля для дітей та молоді. У п’яти бібліотеках діють музеї. В усіх без винятку бібліотеках створено клуби за інтересами. Клуб у селі Шманьківцях Чортківського району має високі показники з надання платних послуг. За помірну плату тут діють три студії бального танцю й аеробіки, більярдна кімната. Постійно організовують молодіжні шоу-програми. Відбуваються платні концерти, вистави.
Бичківський сільський будинок культури працює в рамках експерименту як центр молодіжного дозвілля. У Новосілці Заліщицького району діє Будинок народної творчості, а при ньому народний аматорський фільклорно-обрядовий колектив «Каперуш», сільський мішаний хор, чоловічий і жіночий вокальні ансамблі, дитячий вокальний та хореографічні колективи, хор хлопчиків, у якому близько 80 учасників, духовий оркестр та вокально-інструментальний ансамбль, народні музики й драматичний колектив.
І все ж великі за площею будинки культури — це нині чималий клопіт для сільських голів: і опалення потрібне, і ремонт. Так, великі заклади культури в Борщівському, Заліщицькому, Гусятинському районах лягли тягарем на сільські ради. Ось чому із 1218 закладів культури 506 не опалюються. Чимало гігантів-клубів тепер поруйновані, потребують ремонту й регулярного опалення. Тому управління культури прийняло обласну програму «Теплий заклад культури», у ній передбачено обсяги робіт для кожного клубу чи бібліотеки, аби забезпечити їх теплом. Звичайно, при нинішній економічній скруті нереально щодня опалювати заклад культури. Йдеться про тепло в окремих кімнатах, де працюють гуртки за інтересами, методична служба. Тут уже використовують міні-обігрівачі, а от коли вiдбуваються масові заклади — обігрівати приміщення треба конвектором чи батареями автономного опалення.
Деякі заклади культури неможливо газифікувати з технічних міркувань — приміщення мають 70, а то й більше років. На Тернопільщині 220 закладів культури, які розташовані у приміщеннях, побудованих товариством «Просвіта» ще до 1939 року. Найдавніше приміщення, де розташований клуб — Вишнівецький замок, збудований 1720 року. Понад 600 клубних закладів збудовані після 1945 року, за роки незалежності України вдалося завершити будівництво 13 закладів культури. Цього року очікують державних коштів на закінчення будівництва будинку культури у селі Задарові Монастириського району. Це буде перший за останнє десятиріччя довгобуд у мережі клубних закладів, який увійде в експлуатацію. За рахунок спонсорських коштів буде відбудовано клуб у Миролюбівці Тернопільського району. Проте значно більше можна було б зробити, якби було цілісне, а не розпорошене керівництво галуззю. Як може нині управління культури вплинути на роботу сільського клубу, якщо Закон «Про місцеве самоврядування» всі важелі впливу передав у руки сільським головам? Якби ж кошти були сконцентровані в управлінні культури чи в районних відділах культури, можна було б їх розподіляти, враховуючи потреби на ремонт, на оплату праці, на матеріальне стимулювання кращих працівників.
При формуванні бюджету-2004 у шести районах Тернопільської області не заклали коштів для збільшення витрат на галузь культури. Якщо такий «досвід» пошириться у наступні роки в усіх районах, то як існуватимуть клуби, бібліотеки? Наразі держава дотує заробітну плату і оплату комунальних послуг. Саме тому, що райбюджети неспроможні достатньо фінансувати культуру, в області працює 1347 працівників на 0,5 ставки, 563 людей на чверть ставки і 420 працівників на 75 відсотків посадового окладу. Для того, щоб перевести всіх на повну зайнятість, Тернопільщина потребує додатково п’ять мільйонів гривень (від 200 до 500 тисяч гривень на кожен район).
На сході України культурні заклади отримують більші суми, оскільки там густонаселені райони. Щодо західного регіону, то доцільніше було б запровадити коефіцієнт, коли гроші виділяли б на фактично зайнятого працівника культури. До цієї пропозиції управління культури Тернопільської держадміністрації наразі в Міністерстві культури України не прислухалися. Фінансисти «оптимізують» мережу закладів культури відповідно до можливостей бюджету...
