Програмою реформування житлово- комунальної сфери, прийнятою Держжитлокомунгоспом України, в якості одного з напрямків заявлено про необхідність створення об’єднань співвласників приватизованих і приватних квартир в багатоповерхівках, які ще іноді називають кондомініумами або приватизованими ЖЕКами, передбачаються певні кроки з удосконалення законодавчої, організаційної і матеріальної бази цих процесів. Тим часом в деяких регіонах вони набирають обертів уже зараз. Зокрема, на Житомирщині, за даними управління житлово-комунального господарства облдержадміністрації, на початок липня було створено 68 таких об’єднань, до яких увійшли власники 6,5 тисяч квартир в 93-х багатоповерхових будинках. Загальна площа їх квартир склала більше ніж 400 тисяч квадратних метрів. Поки це невелика частина загального житлового фонду, проте «крига скресла». Левова частка об’єднань співвласників, а саме 44, до яких увійшли мешканці 48 будинків, припадає на Бердичів. З цієї причини саме там нещодавно пройшло виїзне засідання Житомирського прес-клубу реформ, присвячене ознайомленню з роботою подібних структур.
На переконання заступника міського голови Володимира Пономарчука, система виробничих житлових ремонтно-експлуатаційних підприємств (ВЖРЕПів або, як їх називали раніше, ЖЕКів) втратила свою ефективність. Причини? Недосконала тарифна політика (плата за послуги ВЖРЕПів не покриває їх собівартості), старіння житлового фонду і комунікацій, накопичення боргів населення, деякі інші негативні фактори. Об’єднання співвласників у Бердичеві створені і створюються на базі одного чи кількох сусідніх будинків. Частина з них виникла на базі житлово-будівельних кооперативів, частина — відомчих багатоповерхівок (в тому числі збанкрутілих підприємств), переданих у комунальну власність міста. Проте вже є кілька прикладів, коли такі об’єднання зареєстровані мешканцями будинків, які обслуговувались ВЖРЕПами.
Голова Бердичівської міської асоціації об’єднань співвласників житла Людмила Гуцалюк (одночасно вона є провідним спеціалістом міськкомунгоспу) зазначила, що при створенні таких об’єднань мешканці будинків самі обирають правління і їхнiх керівників. Голови правлінь по суті виконують функції керуючих цими будинками, отримують зарплату, хоча й невелику (в межах 60—100 гривень). Здебільшого вони суміщають ці обов’язки з іншою роботою, але серед них є і пенсіонери. Суми внесків на обслуговування і ремонт затверджуються на зборах жителів будинків, як правило вони помірні, не перевищують або й менші платежів у ВЖРЕПах, податки з них не стягуються. Ремонти робляться за рахунок цих внесків, на серйозні ремонти або переобладнання (встановлення лічильників тепла або води, наприклад, броньованих дверей, тощо) кошти збираються окремо і досить тривалий час.
...Голова правління об’єднання «Колосок» (це мешканці 60-квартирної кооперативної 5 поверхівки, якій близько 20 років) Володимир Басарський за 90 гривень в місяць працює також і за паспортиста, і за сантехніка. Плюс основна робота на хлібозаводі. Біля будинку дуже охайно і затишно. В підвалі сухо, труби опалення і подачі води акуратно ізольовані, з них не тече. Не течуть і каналізаційні труби, а також крани. Голова власноруч обладнав у підвалі невелику майстерню, де ремонтує будинкове причандалля. Одним словом — хазяїн.
Вісті про те, що в тому чи іншому місті або селищі жильці багатоквартирних помешкань відмовляються від послуг ВЖРЕПів або подібних їм контор і обирають чи наймають собі керуючого справами своїх будинків (іноді ці функції покладаються на консьєржа, консьєржку або когось іншого) все частіше приходять з різних регіонів. В більшості випадків (як у тому ж Бердичеві), ці процеси відбуваються за активної участі і навіть посиленого тиску місцевої влади. Ззовні голови об’єднань співвласників або, як їх ще називають приватних міні-ЖЕКів чи міні-кооперативів, виконують обов’язки, схожі з роллю кербудів, які опікувалися порядком в жилих домах в 30—50-х роках минулого століття. Однак нині вони діють в принципово нових умовах, а саме умовах приватної власності на певну кількість жилої площі, яку мають мешканці приватизованих квартир в тій чи іншій багатоповерхівці. Власне члени житлово-будівельних кооперативів, які в колишньому Радянському Союзі почали інтенсивно створюватися на початку 70-х років того ж ХХ століття, вже тоді знаходились в подібних умовах. Тому часто саме вони виявляються найбільш готовими до участі в самодіяльних і самодостатніх експлуатаційних структурах. В процесі створення подібних об’єднань у їхню спільну власність передаються внутрибудинкові мережі водо- і теплопостачання, деякі інші комунікації, розпочалася передача у постійне користування прибудинкових територій. Причини зацікавленості місцевої влади в такому розвитку подій очевидні — хоча б невелика частина клопотів від ВЖРЕПів, які є комунальною власністю і якими вона має керувати і опікуватися, перекладається на плечі самих жильців. Логічною виглядає і постановка питання, яку часто пропагують її керівники — якщо жильці є власниками житлової площі, то хай повністю стають хазяями і займаються утриманням, експлуатацією, ремонтом, тощо будинків і дворів, де живуть.
Проте очевидним є і той факт, що поки приватний капітал не поспішає у сферу житлово-комунальних послуг, в якій з низки об’єктивних і суб’єктивних причин не вдається збалансувати собівартість, ціну і платоспроможний попит, і яка внаслідок цього переважно залишається збитковою. За таких умов про конкуренцію в цій сфері не йдеться, і вибір у городян залишається небагатим — або миритися з ВЖРЕПівським набором послуг і їх низькою якістю, або самим брати на себе ці клопоти. Свідомо залишаємо поза розглядом питання експлуатації елітних багатоквартирних житлових комплексів, зведених в останнє десятиріччя як в столиці, так і інших великих містах — їх поки небагато, і люди, які придбали в них квартири, мають можливість оплачувати утримання цих будівель за відповідними «елітними» розцінками, а значить, наймати або залучати на вельми привабливих умовах експлуатаційні структури (переважно приватні). Хоча, як відмічав у Бердичеві голова правління ще одного об’єднання співвласників житла Олександр Лейзер, подорожчання цих послуг є об’єктивним процесом, який обов’язково торкнеться і відносно малих міст. Утім, є достатньо підстав вважати, що процеси утворення різного типу структур, які будуть представляти інтереси співвласників багатоквартирних будинків у процесі їх експлуатації, у великих і малих містах будуть суттєво відмінними. Крім значно більшої платоспроможності жителів крупних центрів, матиме значення і те, що на периферії ринок житла розвивається не такими бурхливими темпами, а значить, і процес перетікання власників квартир з одних будинків в інші буде менш активним. В райцентрах на кшталт Бердичева основною моделлю можуть стати об’єднання жильців одного чи кількох відносно невеликих будинків. Проблемою (в принципі вона буде загальною) залишиться залучення до них мешканців ВЖРЕПівських будинків, особливо старих, де давно не проводились капремонти або не замінювались комунікації — бажаючих взяти на себе пов’язаний з цим тягар значних витрат, навряд чи знайдеться багато. Перешкодою може стати і та обставина, що здебільшого подібні малі об’єднання будуть функціонувати і обслуговуватись (принаймні поки) по суті, на аматорських засадах. Але останнє має і суттєву перевагу — а саме зацікавленість мешканців конкретного будинку, конкретного міні-мікрорайону у кращому облаштуванні і утриманні домів, дворів, де вони живуть, яка не зводиться до суто матеріальних факторів, хоча і не виключає їх. Важливіше, що таким чином формується небайдуже ставлення людей до того, що їх оточує, і як наслідок звичка до самостійного вирішення спільних справ на мікрорівні, і не тільки. Це може і повинно мати позитивний соціальний ефект, який неможливо обрахувати в гривнях, доларах чи євро. Бердичівський міський голова Василь Мазур не втомлюється повторювати, що чим більше люди будуть любити свій дім, свій двір, своє місто (у даному випадку Бердичів) і дбатимуть про них, тим сильніше вони любитимуть свою країну, тобто Україну, тим краще дбатимуть про неї. І, напевне, він правий.
