Новий британо-французький фільм «Спокутування» (режисер Джо Райт) є екранізацією однойменного роману лауреата Букерівської премії Ієна Макьюена. Останній, актуальний британський письменник, відомий далеко за межами Островів завдяки своїм суперечливим романам, де герої від взаємного потягу переходять спочатку до шалених пристрастей, а потім взагалі до перверсій та безумства.
Макьюена екранізують уже доволі давно, переважно в Британії. Завдяки цьому, до речі, практично в усіх кіноверсіях — зоряні акторські склади, цвіт британської школи. Не стало винятком і «Спокутування». Тут усі три центральні ролі — сестер-письменниць Сесілії та Брайоні Телліс, закоханого у Сесілію Роберта грають блискучі молоді актори: Кіра Найтлі, Сірша Ронан та Джеймс Макевой.
Враховуючи попередні сюжети Макьюена, в яких доходило і до кровозмішання, і до вбивств заради насолоди, ця історія виглядає просто-таки цнотливою. Однак щоб скалічити всім життя, вистачає лише одного-єдиного лжесвідчення молодшої Телліс Брайоні, яка вказала на Роберта як на винуватця згвалтування однієї зі своїх подруг. Роберт стає ізгоєм, Сесілія втрачає надію на щасливе подружнє життя із ним, а скоєне лягає тяжким довічним тягарем на сумління Брайоні. Але насамкінець — несподіваний поворот: все побачене до того — лише новий твір Брайоні, вже немолодої, уславленої письменниці; при цьому справжні мотиви її страшного вчинку так і лишаються поза кадром. І Джо Райт не намагається їх з’ясувати. Для нього важливіше втілити цю історію естетично бездоганно — етичні міркування відступають на задній план.
Найважливіші колізії ситуації він демонструє одразу із двох точок зору — так, як їх бачить Брайоні, і так, як було «насправді» — тобто перед камерою режисера. Візуально цей «роман-життя» втілений із англійською добротністю і навіть певною пишністю: мальовничі зйомки на пленері, фантасмагоричні картини воєнних руйнувань, галюциногенні кадри висадки на півночі Франції... Стрічка нагадує постімпресіоністичне полотно, пропущене через холоднувату призму ХХI століття. Враження підсилює мінімалістична музика, інколи моторошно настійлива, інколи вибухово емоційна. Фільм недарма висунутий на здобуття «Золотого глобуса» одразу в семи номінаціях: за минулий рік це, мабуть, найкрасивіша картина з тих, що виходили в комерційний прокат.
Що ж до змістовної частини, то, здається, у Райта вийшла історія про межу дозволеного в творчості художника. Якби Брайоні не вчинила так, як вчинила, світ не побачив би її останньої книжки — найкращої з усього нею написаного. З іншого боку, платою за великий текст стало життя двох живих людей. Але зрештою саме завдяки своєму таланту Брайоні врешті-решт подарувала щастя Сесілії та Роберту — бодай на сторінках останнього роману, де вони так і лишилися — возз’єднані назавжди.
