Напередодні вихідних у київському Будинку офіцерів зібралися численні шанувальники творчості російського поета-шістдесятника Євгена Євтушенка. Це була особлива інтелігентна (українсько-російсько-єврейська) публіка, яка ще пам'ятає ті часи, коли письменники збирали повні стадіони!
Свій творчий вечір, присвячений 70- річчю від дня народження, Євген Олександрович провів у формі ліричних монологів зі сцени. «Поезія — передусім сповідь, — сказав він. — Хоч справжня проза — теж, дарма, що прозаїки ховаються за персонажами. Я ніколи нічого не приховував. Якщо мені не подобалося щось у політиці, говорив про це прямо. Але також говорив, що не імпонувало в самому собі. Я знову повернувся до ліричних віршів, проте вони вже не ті, які писав у молоді роки. Я й сам став іншим — змінився. Інколи ми помиляємося, коли приймаємо природну людську еволюцію за хамелеонство і вимагаємо від поетів залишатися такими, якими вони колись нам сподобалися. Важливо інше — змінюючись постійно, залишатися собою і не зраджувати ідеалам молодості».
У першому відділенні звучали здебільшого ліричні вірші й, звичайно, історії їх написання, посвяти музам... А окремі рядки сприймалися як афоризми чи крилаті вислови. Наприклад, «Женщины надеются всегда, особенно, когда все безнадежно...». Відомо, що Євтушенко — естет, закоханий у життя і жінок. У другому ж — він читав поезії філософського і патріотичного змісту. Зокрема, «Поэт и священник», присвячена постаті покійного Папи Івана Павла II. Декламуючи її, Євген Олександрович наголосив на тому, як шкода, що Понтифіку так і не довелося побувати з візитом у Росії... Також ювіляр інтонаційно виділив твір «Так им и надо», створений після вибухів у лондонському метро. «Коли почув по «Эхо Москвы», як люди коментували цю трагедію, вжахнувся — у їхніх репліках рефреном звучало «так им и надо», — розповідав автор. — І я подумав про те, як ми можемо чекати співчуття, якщо будемо продовжувати так ставитися до чужого горя?.. Сів і написав вірш. А потім поїхав на цю ж радіостанцію і прочитав його в ефірі». Очевидно, окремі рядки й уривки з поезій цього гуманіста найкрасномовніше говорять про його переконання, світосприйняття і, сказати б, становлять певний духовний набуток. Зокрема:
«Она (Россия — Ред.) сама во многом виновата.
И все мы виноваты вместе с ней.
Обожествлять Россию пошловато,
Но презирать ее — еще пошлей».
А з назвою твору «Прогулка по карнизу», очевидно, асоціюється усе непросте життя автора.
На вечорі Євген Євтушенко поринув і у теплі зворушливі спогади. Згадував про те, як у 1959 році декламував свою поезію перед Борисом Пастернаком. І про те, як у 1961 році вперше у Києві прочитав «Бабий Яр»; як його американські студенти (Євтушенко викладає в університеті міста Талси, штат Оклахома) захоплено сприйняли фільм Павла Чухрая «Водій для Віри» за участю легендарного Богдана Ступки... Також поет підготував своїм шанувальникам сюрприз — у дуеті з відомим українським бардом Ольгою Богомолець виконали знамениті пісні на його вірші: «Бежит река», «Первый вальс»...
«З Євгеном Євтушенком знайомі давно, — говорить актор Богдан Ступка. — Це, знаєте, молодість. Іван Драч, Микола Вінграновський, Ліна Костенко, Борис Олійник, Андрiй Вознесенський, Белла Ахмадуліна — ми всі шістдесятники. У той складний час нас все цікавило — проза, поезія — українська, російська, білоруська, італійська... Нині я отримав колосальне задоволення. Євген Євтушенко постав інакшим. Він став мудрішим і патріотичнішим». «Мені найцікавіше було те, що й, мабуть, усім, — людина, її доля, талант і та щирість, яку патріарх російської поезії несе через десятиліття, — продовжує режисер Сергій Архипчук. — Я пам'ятаю, яке позитивне враження справив його телевізійний вечір в Останкіно всередині 70-х, коли ми існували в контексті іншої держави, залишаючись синами різних народів. І тепер Євген Євтушенко дуже делікатно і шанобливо зачепив українську тему, чого не скажеш про російських попсовиків-екстрадників, які жили, живуть і ще довго будуть жити в СРСР. Не секрет, що досі залишається актуальною фраза, мовляв, демократія у російських інтелігентів закінчується там, де починається українське питання».
