Незважаючи на численні заяви про поліпшення ситуації із свободою слова в Україні, «справу Гонгадзе» й донині не розкрито. Хоча спроб виявити у ній все нові факти здійснюється чимало. Так, наприклад, у понеділок, на прес-конференції з нагоди Дня журналіста, директор Інституту масової інформації Сергій ТАРАН висловив декілька нових припущень щодо перебігу розслідування «справи Гонгадзе». «День» звернувся до експерта по деталі.
— На прес-конференції в День журналіста ви говорили про можливі причини того, чому донині не розкрита «справа Гонгадзе», зокрема, про те, що у цій справі не звертають увагу на важливі аспекти... Як ви гадаєте, чому все-таки на даному етапі «справа Гонгадзе» знову «призабулася» і практично ніхто не говорить про замовників вбивства журналіста?
— Насправді, на початку президентства Віктора Ющенка були дуже серйозні зрушення по цій справі — для слідства з’ясувалися цікаві факти. Однак за останній місяць спостерігається дуже тривожна ситуація: немає жодних нових фактів або доказів, які принципово могли б допомогти у розслідуванні. Тобто вся інформація, яка зараз надходить по «справі Гонгадзе» — це переважно політичні коментарі щодо наслідків цієї справи або тих чи інших її фігурантів. Це свідчить про те, що слідство стикнулось з проблемами. І оскільки підозрюваних у виконанні злочину уже фактично заарештовано, ми можемо припускати, що проблемні питання пов’язані саме із замовниками. Адже на останніх справа й зупинилася. На думку експертів ІМІ, причиною того, чому так сталося, очевидно є ті міжнародні гарантії, які, можливо, отримав екс-президент Кучма. Річ у тім, що в міжнародній практиці завжди прийнято давати гарантії у випадку, якщо відбувається мирна передача влади від авторитарного лідера до опозиції. Для чого застосовують цю практику? Справа в тому, що у світі є всього 20% країн, які однозначно є демократичними. Ще 20% — повністю недемократичні країни, авторитарні. Решта 60% — це держави так званої перехідної демократії. У цьому числі — й Україна. У цих країнах постійно відбуваються критичні ситуації, коли авторитарний лідер стоїть перед вибором: або триматись за владу будь-якою ціною (тобто застосовувати силу проти власного народу), або передати владу мирно. У міжнародній дипломатії існує практика, що авторитарному лідеру мають дати чіткий сигнал про те, що якщо він застосує силу проти народу — він піде під суд, а якщо ні — у нього буде звичайне життя політика. Можна лише уявити собі, щоб це було для отих 60% перехідних демократій, якби Кучма зараз опинився перед судом. Їхні лідери отримали б чіткий сигнал про те, що можна навіть не застосовувати силу проти народу, але все одно є ризик опинитись перед судом. Підкреслю, що тут мова йде про загальноприйняті механізми таємної та явної дипломатії. Відтак, можемо робити чітке припущення, що такі ж гарантії були надані й Леоніду Кучмі. Проблема останнього в тому, що він насправді не застосував силу проти народу, але над ним, як меч, нависає «справа Гонгадзе». І якщо вірити плівкам Мельниченка, то очевидно, що Кучма може бути або основним, або одним із головних замовників цієї справи. У такому разі й міжнародна громадськість, і Президент Ющенко потрапляють в дуже незручну ситуацію — їм треба фактично гарантувати безпеку президенту, який був замішаний в «справі Гонгадзе» тільки тому, що він свого часу таки не застосував силу проти помаранчевої революції.
— Чи можна робити подібні заяви, спираючись лише на досвід міжнародної дипломатії?
— Не лише на нього. У нас є й прямі факти на доказ цієї версії. Я думаю, ми про них скажемо за кілька тижнів. Зараз не можемо про це говорити, тому що чекаємо рішення певних інституцій та органів.
— Яких саме?
— Українських органів, які співпрацюють з міжнародними...
— Як ви вважаєте, чи понесуть відповідальність ті, хто фальсифікував — серед іншого й за допомогою ЗМІ — «розслідування справи Гонгадзе»?
— Найбільш відомою і гучною була спроба фальсифікації, пов’язана зі «справою Гончарова» (колишнього співробітника міліції, а також, за деякими даними, СБУ). Ця версія є ніби доказом того, що не Пукач був причетний до «справи Гонгадзе», а «банда перевертнів». За нашими джерелами, до цієї версії причетні люди з колишньої партії влади. Та річ у тім, що хоча ця версія не відкидається ні представниками вищезгаданої партії, ні кимсь іншим, немає ніякого прогресу в тому, щоби знайти відповідальних за цю спробу фальсифікації. І, знову таки, складається таке враження, що владі хочеться дуже швидко знайти виконавців цього злочину, а далі — «копати» дуже складно. Адже якщо з’ясувати інші деталі, знайдуться такі речі, про які владі буде незручно говорити: доведеться розголошувати імена замовників цієї справи, а ними можуть виявитись ті політики, яких політично дуже незручно притягати до відповідальності.
— Говорячи на прес-конференції про деякі позитивні тенденції в українському медіа-просторі, ви згадали про те, що журналісти та ЗМІ зараз виграють справи в суді (приклади — «Генпрокуратура України проти каналу НТН» і «губернатор Рівненщини Василь Червоній проти «Рівненської газети»). А яке місце, на вашу думку, посідає серед резонансних справ, пов’язаних зі ЗМІ, рішення Європейського суду на користь «Дня» від 29 березня цього року?
— ІМІ дуже уважно ставиться до висновків щодо згаданих справ. Щодо рішення Європейського суду на користь «Дня», я думаю, ми обов’язково теж дамо йому оцінку. Цей прецедент є важливим, бо стосується міжнародних структур. Я гадаю, що приклад «Дня» підтверджує те, що Україна справді не лише політично, а й юридично інтегрується в європейський простір. Однак я хотів би утриматися з політичними оцінками цієї справи до того часу, коли ми зробимо повний її аналіз.
