Відокремлення церкви від держави аж ніяк не означає самоусунення суспільства (яке, і це не зайво нагадати, складається з віруючих найрізноманітніших конфесій, наділених, за Конституцією, рівними правами, а також з атеїстів) від розв’язання фундаментальних духовно-релігійних проблем на засадах свободи совісті. Тим більше, що провідні діячі національного, релігійного та культурного відродження України завжди чудово розуміли, що «свобода віри — це свобода України».
Ці слова належать одному з найвидатніших діячів Українського християнства ХХ століття, кардиналу Йосипу Сліпому (1892—1984). Щойно вірні греко-католицької церкви (і далеко не тільки цієї конфесії) відзначили чергову, 118-у річницю, від дня його народження. Дата не кругла, проте внесок цієї людини в духовну історію нашої Батьківщини є настільки величезним, що конче потрібно бодай коротко розповісти про його незвичайне, страдницьке життя.
Йосип Сліпий (справжнє його прізвище Коберницький-Дичковський; Сліпий — прибране ним сільське прізвище діда) народився 17 лютого 1892 року в селі Заздрість Теребовельського повіту на Тернопільщині. Початкову освіту здобув у 1898—1901 рр. в рідному селі. Вже з другого класу вільно володів польською та німецькою мовами. У 1911 році з відзнакою закінчив Тернопільську семінарію; тоді ж вступив до греко-католицької Львівської духовної семінарії. Після її закінчення студіював богослов’я у Львові, Інсбруці, Римі, з 1918 року — доктор богослов’я. Був рукоположений на священницький сан 30 вересня 1917 року, з 1922 року — професор греко-католицької духовної семінарії у Львові, з 1926 року — її ректор. 1929 року Йосип Сліпий стає ректором Львівської богословської академії, 1930 — обирається дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка.
30—50-ті роки ХХ століття — найтрагічніша доба як в історії України загалом, так і в житті Йосипа Сліпого. Він рішуче підтримав Акт відновлення української держави від 30 червня 1941 року, перебував у жорсткій опозиції до німецької окупаційної влади. 1 листопада 1944 року, після смерті митрополита Андрія Шептицького, перебрав провід над Галицькою митрополією. 11 квітня 1945 року митрополит Йосип Сліпий був заарештований органами НКВС, згодом засуджений на 8 років виправних робіт. Відкидав впродовж багатьох років радянські пропозиції переходу на «канонічне», «правильне» православ’я, кероване з Москви(!), за що йому було обіцяне негайне звільнення. Був за це і надалі засуджений у 1953, 1957 та 1962 роках. Разом відбув 18 років заслання в таборах Сибіру й Мордовії.
Після багаторічних протестів світової громадськості та за особистим клопотанням папи Йоанна ХХІІІ уряд М. С. Хрущова ухвалив вимушене рішення про звільнення Йосипа Сліпого. 9 лютого 1963 року його урочисто зустрічали в Римі. Брав найактивнішу участь у релігійному та духовному житті. 25 січня 1965 року Йосипа Сліпого обирають кардиналом Римо-католицької церкви. Впродовж багатьох років домагався створення Українського католицького патріархату, проте ці плани не були реалізовані. Попри поважний вік, відвідав у 1963—1977 рр. понад 30 країн світу. Побудував у Римі для потреб українських християн собор святої Софії (освячений 1969 року), організував Український католицький університет імені святого Климента та Українське богословське наукове товариство. Помер у Римі восени 1984 року на 93-му році життя.
Життя Йосипа Сліпого — гранично переконливий доказ того, що незалежна соборна Україна є неможливою без незалежної української церкви. Це необхідно пам’ятати всім нам.
