Щороку в третю неділю травня в траурному мовчанні злітають у небо білі повітряні кульки — світ згадує людей, які померли від ВІЛ/СНІД. Не залишилася осторонь й Україна: 21 травня символи душ померлих піднялися в небо біля пам’ятного знака померлим від СНІДу.
В Україні відправляють урочисту панахиду та покладають траурні вінки до могил ще з 1988 року — саме тоді від «чуми ХХ століття» помер перший українець. В Україні ВІЛ поширився швидко та драматично. Перший випадок захворювання було виявлено в 1987 році, й аж до 1994 року в нашій країні виявляли не більше 80 нових випадків на рік. Однак у 1995-му вірус проникнув у середовище ін’єкційних наркоманів на півдні України, і менш ніж через два роки в Україні було зареєстровано понад 25 тисяч випадків ВІЛ — більше половини загальної кількості хворих у всій Східній Європі. За різними даними, зараз в Україні понад 400 тисяч людей, які живуть з ВІЛ/СНІД — це близько 1,7% дорослого населення від 15-ти до 49-ти років. Офіційна українська статистика називає наприкiнцi 2005 року 91 тисячу ВІЛ-інфікованих. Ситуація не безнадійна, однак для зупинки епідемії українському уряду доведеться вжити максимум практичних заходів, а українському народу — набратися терпіння й уникати чинників ризику.
За даними міжнародної організації «Нагляд за правами людини» (Human Rights Watch), боротьбі зі СНІДом в Україні не в останню чергу заважають систематичні порушення прав людини. Річ у тому, що ВІЛ-позитивні люди в більшості випадків — споживачі ін’єкційних наркотиків, і зазнають фізичного та морального насильства з боку співробітників української міліції, котрі вимагають від них грошей або інформації. Наркологічні диспансери та державні заклади, що лікують наркотичну залежність, повинні реєструвати імена споживачів наркотиків, коли такі люди до них звертаються. За інформацією «НПЛ», наркомани не звертаються до таких установ через страх, що медичні працівники заявлять про їхню залежність «куди слід». З іншого боку, до ВІЛ-позитивних упереджено ставляться і в медичних закладах. Утім, конкретні приклади, наведені у звіті організації, виглядають перебільшеними та подекуди неправдоподібними: наприклад, це перекази історій, почутих на базарі, про те, що в пологовому будинку ВІЛ-позитивну жінку залишили народжувати в коридорі...
За словами лікарів, ВІЛ-інфіковані — звичайне явище в терапевтичних відділеннях «швидкої допомоги». Однак з’ясувати, чи справді це імунодефіцит, доволі складно — через необов’язковість аналізу крові. «Було б непогано провести скрінінгові дослідження на ВІЛ для всіх людей, які приходять у лікарню. Адже, наприклад, аналіз крові на сифіліс роблять усім поголовно, не питаючи жодного дозволу, і незадоволених немає, — пояснює Михайло Пурнинь, лікар-терапевт районної клінічної лікарні № 15. — Коли я бачу, що в людини, швидше за все, ВІЛ — постійна висока температура, втрата ваги, хвороба затягується, — я все одно не можу примусити її зробити аналіз. Якби в стаціонарних відділеннях такі аналізи проводили, то в маніпуляційній медсестра знала б, що ці п’ятеро осіб — ВІЛ-інфіковані, і на укол вони стояли б у кінці черги. Тоді було б менше ризику, що ВІЛ-негативні заразяться через якусь безглузду помилку — якщо, наприклад, медсестра забула змінити рукавички або десь бризнула кров».
Добровільність і анонімність аналізу на ВІЛ вважається важливим чинником захисту прав людини. Українське законодавство про ВІЛ/СНІД є зразковим у регіоні, і змінювалося двічі — в 1998-му та 2001-му. Зокрема, українські закони відмінили обов’язкові аналізи на ВІЛ і гарантують право на інформацію про це захворювання. ООН позитивно оцінює також впровадження програми замісної терапії, програм обміну шприців й інших заходів, пов’язаних зі зниженням ризику захворіти серед маргінальних груп населення.
Але в цих плюсах присутній й український «колорит»: у 2005 році близько 250 пунктів обміну шприців були на утриманні неурядових організацій, і тільки 55 пунктів належали державі. При цьому в перших, крім шприців, клієнтам надавали ще й інформацію про СНІД, а в других — іноді разом з інформацією роздавали шприци. Програма замісної терапії (цей вид лікування спрямований на відмову наркозалежних людей від використання незаконних препаратів сумнівного походження, чистоти і якості та допомагає перейти на легальні речовини, які можна отримувати в медичних закладах або за іншими дозволеними каналами, що значно знижує ризик заразитися ВІЛ) була відкрита тільки минулого року і до кінця 2005 року охопила близько 200 осіб, тоді як ООН рекомендує збільшити це число хоч би вдесятеро. Утім, до кінця 2008 року, можливо, незаконної та ВІЛ-небезпечної наркозалежності позбудуться ще майже шість тисяч наших співвітчизників.
Офіційні показники також свідчать про те, що значно збільшилася кількість людей, охоплених антиретровірусною терапією, що сповільнює процес розвитку ВІЛ. На жаль, значними ці показники можна назвати тільки у відсотках — із 210 в 2005 році зараз доступ до лікування мають понад 2800 чоловік. І хоча темпи приросту смертності від СНІД усе-таки знизилися, ще понад 33% хворих потребують АРВ.
На думку експертів Всеукраїнської мережі людей, які живуть із ВІЛ, останнім часом в Україні погіршилася робота з питань запобігання ВІЛ/СНІДу. Зокрема, протягом останніх семи місяців не було засідань Національної координаційної ради з питань запобігання поширенню ВІЛ, не було відкрито клініки для лікування ВІЛ-позитивних дітей, а в квітні Світовий банк призупинив використання кредиту в розмірі 60 млн. доларів, виділених на боротьбу з туберкульозом і СНІДом в Україні, оскільки за два роки від початку реалізації проекту український уряд не виконав запланованих заходів. Утім, міністр охорони здоров’я Юрій Поляченко минулого тижня заявив, що переговори тривають, і фінансування відновлять уже цього року. Крім того, в 30 регіональних центрах допомоги хворим на ВІЛ/СНІД пропонують не комплексну допомогу, а обмежену кількість послуг. Наприклад, лікуватися від ВІЛ- асоційованих хвороб пацієнтів нарівні з ВІЛ-негативними громадянами відправляють у звичайні клініки. При цьому, хоч робота наркологів і, наприклад, фтизіатрів багато в чому схожа, фахівці зі СНІДу вкрай рідко з ними співпрацюють.
