Мадридські теракти примусили здригнутися багатьох українців. Незважаючи на те, що до початку курортного сезону ще щонайменше два місяці, в Іспанії зараз перебувають близько 100 тисяч наших співвітчизників. Переважно це — трудові мігранти. Згідно з інформацією посольства Іспанії в Україні, в’їжджають вони до країни, як правило, за туристичними візами. Потім перетворюються на нелегалів, затягуючи свою «відпустку» на невизначений час.
Проте іспанський варіант не можна назвати оригінальним — так само часто виїжджають на заробітки до Італії, Чехії, Німеччини, Португалії, Туреччини. Порахувати всіх нелегалів українського походження — як визначити кількість колосків на полі. Проте певні дані існують. Наприклад, згідно з офіційною інформацією Держкомкордону, до Португалії за 2000—2002 рік виїхали всього 105 осіб. Зате в Лісабоні місцеві ЗМІ називають цифру в 150— 200 тисяч українських мігрантів. Аналогічна ситуація й із Туреччиною: дані нашого посольства в цій країні та турецького представництва в Україні різняться щонайменше втроє.
Ці цифри, а якщо бути точнішими — історії з життя «незадокументованих працівників» (так часто називають нелегалів), примушують експертів неоднозначно ставитися до трудових вояжів українців. Мігранту, котрий не став на консульський облік, сподіватися на легкий хліб не доводиться. Під час оформлення на роботу, як з’ясувала при підготовці спеціальної доповіді Уповноважений із прав людини Ніна Карпачова, вони, як правило, укладають усну домовленість. Пізніше роботодавець про обіцяні суми «забуває», та й про комфортні та безпечні умови праці — часом також. Дослідження, яке провело Мінпраці, показало, що дві третини трудових мігрантів працюють понад 10 годин на добу. А буває й по 18. Живуть вони в тісних кімнатах або будівельних вагончиках і нерідко, щоб їх не розсекретили, виходять на вулицю тільки в сутінках.
Із не райськими умовами можуть зіткнутися і легальні мігранти. Різниця лише в тому, що про тих, хто перебуває на консульському обліку, знають, і, якщо виникнуть якісь проблеми, завжди допоможуть. Проте цю «страховку» мігранти ігнорують через кілька причин. По- перше, туристичні фірми, які займаються ще й працевлаштуванням за кордоном, заявляють про себе досить активно. При тому, що нерідко з сотні контор, які рекламують такі послуги, ліцензію на цю діяльність можуть мати всього дві. По-друге, в невеликих населених пунктах дуже люблять іти слідами сусідів. У тому розумінні, що там безмежно довіряють досвіду одне одного, і в деяких селах уже сформувалися стійкі «трудові маршрути». І нарешті, в нелегалах зацікавлені самі роботодавці: це дає їм можливість менше витрачатися і позбавляє від зобов’язань перед працівником.
Водночас, як відомо, їдуть на заробітки українці аж ніяк не через дефіцит відчуттів. Як правило, це люди безробітні або з дуже низькими доходами. Наприклад, дівчина, яка працює в Греції, у відвертій розмові з Ніною Карпачовою призналася: «Якби я могла в Україні отримувати щомісяця хоч 200 гривень, ніхто не зміг би мене вмовити їхати на заробітки». А доходи в трудових мігрантів не найгірші. І це при тому, що отримують вони в 3—4 рази менше, ніж заплатили б за аналогічну роботу місцевим жителям. За деякими експертними оцінками, всi українці, які виїхали за кордон, загалом заробляють до 2 млрд. гривень на місяць. Дослідження, проведене в 2001 році в Тернопільській області, показало, що фінансові надходження від мігрантів до регіону становлять 100 млн. доларів на рік. Для порівняння — обласна програма залучення іноземних інвестицій становить усього 13,4 млн. гривень, або 2% від привезених мігрантами сум. Більш того, світовий досвід підказує, що трудова міграція — непоганий рецепт для поліпшення економічної ситуації в країні. Наприклад, з Мексики мігранти привозять до країни до 10 млрд. доларів на рік. І багато країн не соромляться признатися в тому, що для них одна з основних статей доходу — торгівля робочою силою.
Є й інші приклади. Досить пригадати досвід Італії, Греції та Югославії. Спочатку вихідці з цих країн масово ринулися заробляти до Західної Європи, а сьогодні ці держави — основні реципієнти робочої сили. В Югославії, наприклад, щоб прискорити «роботу» привезених громадянами грошей, для колишніх мігрантів розробили спеціальні програми. Коли вони мали намір відкрити власну справу, їм надавали кредити під мінімальні відсотки, а крім того, там існували податкові пільги при ввезенні до країни валюти.
Щоправда, на думку завідувача відділу соціально-економічної та демографічної безпеки Національного інституту проблем міжнародної безпеки при РНБО Олександра Хомри, щоб Україна отримувала дивіденди від трудової міграції, має спливти ще чимало часу. А поки що привезені з-за кордону гроші хіба що поповнюють тіньовий бюджет. Крім того, не завадило б створити виїзно-в’їзний баланс. Якщо, скажімо, для країн Латинської Америки, звідки активно їдуть на заробітки, демографічна проблема не актуальна, то в Україні протягом останніх років смертність стабільно перевищує народжуваність. У Європі, як відомо, також зіткнулися з проблемою старіння нації. І «старий світ» уже отримав настанову ООН: щоб через 25 років конкурувати на глобалізованому світовому ринку, країнам ЄС потрібно залучити 135 млн. іммігрантів. Тому, вважають експерти, в найближчому майбутньому європейські країни вітатимуть і трудові потоки. А отже, в України на порядку денному стоять питання: по-перше, створювати робочі місця вдома, а по-друге — наполягати на легалізації своїх за кордоном.
