Ажіотаж був викликаний кількома обставинами. По- перше, «сокиру війни» між сім’єю прославленого оперного співака і адміністрацією театру, зрештою, закопали, і взаємні докори на адресу одна одної припинили. По-друге, ім’я Анатолія Солов’яненка повернулося в рідні стіни, але цього разу — в особі його молодшого сина. Він оновив популярний спектакль, який уперше був поставлений у київському театрі Іриною Молостовою 1963 року і відтоді незмінно користувався успіхом серед глядачів. Адже в «Лючії» блискуче виступали такі суперзірки, як Анатолій Солов’яненко та Ірина Мірошниченко. Ціла плеяда артистів виросла на цій опері: Марія Стеф’юк, Олександр Востряков, Ольга Микитенко, Андрій Романенко, Роман Майборода, Олександр Дяченко, Тарас Штонда і багато інших. Тепер до цієї групи прим та прем’єрів додалися нові імена — Ольга Нагорна, Сусанна Чахоян, Ігор Бортко.
Анатолій Солов’яненко- молодший оновив старий спектакль, який останні півроку було знято з репертуару. Нині опера йде не українською мовою, а мовою оригіналу, як у багатьох театрах світу. Ми ж, протягом довгих років бажаючи розширити глядацьку аудиторію, перекладали класичні опери, але, як показує практика, до оперного театру ходять меломани, які добре знають лібрето і одержують насолоду від вокальної майстерності співаків. Головне — не фальшивити і не «з’їдати» слова. Адже часто публіка взагалі не могла зрозуміти не тільки про що співають, але й якою мовою. І, крім цього, тепер зарубіжна афіша київського театру поповнилася ще однією виставою.
Приємно, що А.Солов’яненко, не гарячкуючи, як це властиве молодості, не руйнував режисури Ірини Молостової, а дуже дбайливо поставився до її творчої спадщини. Фактично лише трохи змінивши мізансцени, розставляючи акценти, бо це було викликане мовними розбiжностями постановки. За словами артистів, зайнятих у спектаклі, вони спочатку насторожено поставилися до рішення дирекції, яка оновлення опери довірила студенту (Солов’яненко закінчив юридичний факультет університету, а цими травневими днями ще й здавав держекзамени в Університеті культури і мистецтв), уважно приглядаючись до молодої людини. Але він зачарував співаків насамперед тим, що досконало знає матеріал і добре володіє італійською мовою, вимагаючи від артистів повного розкриття вокальних образів у спектаклі. Головні ролі в прем’єрі він довірив Ользі Микитенко (Лючія) та Ігорю Борку (Едгар). За словами Солов’яненка, роботу над оперою розпочали чотири з половиною місяця тому, але доводилося кілька разів переривати репетиції — то готувалися до фестивалю Верді, то артисти виїжджали на гастролі. Тому, загалом-то, спектакль поставили за два з половиною тижня. Декорації та костюми залишили ті ж, але їх дещо оновила художник Марія Левитська.
Для музикантів і диригента Миколи Дядюри матеріал добре знайомий, адже «Лючія» — вистава аншлагова, яка впродовж багатьох років прикрашала афішу театру, і всі оркестранти брали участь у старій версії. Проте 80 відсотків хору — новачки. До речі, у вокальному плані всі виконували свої партії блискуче, хоча після його вдалого дебюту в акторському — ще є над чим попрацювати. В першому акті не вдалося уникнути хронічної хвороби багатьох оперних постановок — статичності хористів. Ігор Бортко, якого запросили на прем’єру після його вдалого дебюту в партії Едгара Равенсвуда в Одеському оперному театрі, схоже, дуже хвилювався і думав лише про ноти, а не про драматичне розкриття образу. В його трактуванні важко повірити, що Едгар кохає Лючію, настільки скуто поводиться актор. Зате у фіналі свою складну тенорову партію він виконав блискуче, викликавши овації публіки. Ігор явно вніс здорову конкуренцію в ряди тенорів. І хоч нині він не є солістом Національної опери, але його дебют став прикметною подією в театральному житті Києва. В Ольги Микитенко вдався цілісний образ Лючії. Вона демонструє цілу гаму почуттів: від романтичної дівчини спочатку — од трагічної особистості, яка сплатила дорогу ціну за свою любов. У її голосі і пристрасть, і ніжність, і розпач. Дуже сильною в емоційному плані є сцена божевілля героїні. Сьогодні співачка, безперечно, одна з найяскравіших зірок нашої столичної сцени.
Хоча казати про повноцінний режисерський дебют Анатолія поки що не доводиться. Але початок цілком багатообіцяючий.
