Складні життєві обставини не завжди приводять до того, що люди жорстокішають — буває й навпаки. Наприклад, за даними всеукраїнського дослідження, проведеного Київським інститутом проблем управління ім. Горшеніна, нині за відновлення смертної кари за тяжкі злочини проти особистості виступають 42,7%. Цифра значна, особливо, якщо взяти до уваги розгул злочинності в Україні: за даними Міністерства внутрішніх справ, торік у нас було зареєстровано 201,2 тисяч злочинів, з яких 36,5% — тяжких і особливо тяжких. Приблизно такі ж тенденції щодо злочинності зберігаються й нині в країні.
Але якщо взяти до уваги настрої в суспільстві, які експерти зафіксували в лютому 2007 року, то за повернення страти за тяжкі злочини тоді висловлювалися 58,7% українців. Отже зафіксована цьогорічна різниця в 16% — на користь нашої доброти, на корить того, що люди не хочуть жити за принципом «око — за око, зуб — за зуб». Слід ще зауважити, що згідно з опитуванням, 34,4% респондентів вважають, що відновлювати страту в Україні не можна за жодних умов (у 2007 році — 26,1%).
За що ж українці не хочуть прощати один одного? Так, страчувати за виробництво й розповсюдження наркотиків вважають нормою 16,6% респондентів, а позбавляти життя державних чиновників за хабарі в особливо великих розмірах — 12,5% опитаних. Також, на думку 5,3% українців, необхідно страчувати за розкрадання державного майна в особливо великих розмірах. Страту за державну зраду підтримують 2,7%, за інші злочини — 4,4% опитаних. Важко відповісти на це питання 3,1% громадян.
Разом із тим в Україні на 12% побільшало громадян, ліберально налаштованих щодо евтаназії — самогубства з лікарською допомогою. Так, категорично проти такого способу позбавити себе життя виступають 40% українців, а майже три роки тому (у листопаді 2007 року), вважали неприпустимою евтаназію за жодних умов 52,3% опитаних українців. При цьому цього річ вважають за можливе застосування евтаназії в разі невиліковних хвороб, що приносять хворому страждання, 38% респондентів. І лише 18,4% українців дотримуються думки, що евтаназія повинна проводитися за бажанням будь-якої людини, навіть без пояснення причин. Важко визначити позицію з даного питання 4,2% опитаних громадян. Експерти кажуть, що очевидно, тут свою роль відіграли особливості української ментальності та традицій, в яких не вітається практика зводити рахунки з життям шляхом самогубства. А ще такий результат дає вплив християнства, яке вчить, що в житті людини страждання мають свій смисл.
КОМЕНТАР
Олександр ФІЛЬЦ, доктор медичних наук, завідувач кафедри психіатрії та психотерапії Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького, президент Європейської асоціації психотерапевтів:
— Якщо за такий спосіб покарання, як смертна кара, виступає більше міського населення, а сільського — менше, то це говорить швидше про тенденцію зростання бажання в людей жорсткого впорядкування певних соціальних нормативів в суспільстві (опитування проводилося в саме в обласних центрах України. — Авт.) . Село в таких випадках завжди є трохи ліберальнішим, а міське населення завжди вимагає більш жорсткіших способів впорядкування життя. Крім того ми, як країна пострадянська, вийшли з тієї традиції, що в житті має діяти принцип «око — за око, зуб — за зуб» — тоді здебільшого в житті людей панувала саме така філософія. Європейські ж країни більше сповідують філософію зваженої справедливості, коли вважається, що пожиттєве тюремне ув’язнення само по собі вже є важким покаранням і, можливо, для життя самого злочинця є важчим за смертну кару — в тому сенсі, що воно є назавжди. Я розмовляв в Німеччині з судовими експертами про злочинців, яких Радянський Союз експортував в Європу і які перебувають там в тюрмах. Експерти говорять, що довічне ув’язнення, яке проходить в строгих умовах, є дуже жорсткою мірою покарання: дуже багато злочинців не витримують і часто трапляються спроби самогубства, адже саме усвідомлення того що це є назавжди, це дуже жорстока міра. Тому важко сказати що є жорстокіше — замкнути людину на ціле життя в тюрмі чи покарати радикально. Думаю, що той високий процент, який виступає за відновлення смертної кари, говорить швидше за все про те, що люди не дуже розуміють що це означає. Добре було б якби соціологи зробили опитування в якому запитали «Що для вас означає смертна кара?» Очевидно, що люди не змогли б точно відповісти. Я б не сказав, що люди є дуже компетентними в самій процедурі проведення смертної кари. Більше їх турбує, що в Україні є поширеною практика, що навіть якщо злочинцю суд виносить вирок — наприклад, пожиттєве ув’язнення чи максимальний термін перебування в колонії, — то через років 10 його може чекати амністія й злочинець знову опиниться на волі. Тобто, людей турбує, що у нас не виконується судовий припис. Виходить, що швидше позицію відновлення смертної кари люди займають з розпачу від розгулу злочинності та того, що вони не вірять в можливість справедливого покарання. А про соціальну жорстокість радше свідчать ті факти, що в Україні здійснюється велика кількість справді жорстоких злочинів, навіть через дрібницю.
