Саме операції за кордоном створюють схеми, що дозволяють
уникати сплати податків, від чого страждає бюджет країни. Наприклад, у
Криму зараз заборгованість за платежами до бюджетів всіх рівнів мають 21,8
відсотка суб’єктів комерційної діяльності, тобто 6,8 тисячі підприємств,
на загальну суму 225,3 мільйона гривень. Така сума становить третину бюджету.
Як повідомив Федір Костюченко, за підсумками виявлених
фактів податкова адміністрація Криму виявила 11 злочинів за фактами приховування
валютної виручки. Порушено 8 кримiнальних справ на підприємствах, які мають
заборгованість за ЗЕД на 1,2 мільйона доларів. Багато які з цих операцій
відверто спрямовано на одержання готівки. Наприклад, приватне підприємство
з Євпаторії перерахувало до Москви «в рахунок замовлених нафтопродуктів»
на 1,2 мільйона доларів суму в 1,4 мільйона доларів, але не отримало назад
ні товарів, ні грошей. Не повернені також 79,4 тисячі гривень на адресу
АТЗТ з Феодосії за невикористані послуги.
Федір Костюченко також висловився за запровадження попередньої
експертної оцінки контрактів на предмет їх доцільності. «Як економіст,
— говорить він, — я не розумію доцільності такої, наприклад, операції.
Приватне підприємство надсилає до Узбекистану лінію для розливу напоїв
вартістю 180 тисяч доларів, але отримує за це не гроші, а… томатну пасту
на суму 132 тисячі доларів. Причому цього товару і в Криму досить, і коштує
він тут на 20 відсотків дешевше. Або інший факт: кримське підприємство
перераховує на Мальту 200 тисяч доларів, в Іран — 400 тисяч доларів за…
імпорт цибулі, якої й у Криму досить за значно нижчими цінами. Декілька
років підприємство «Крименерго» перераховувало гроші за кордон, не отримуючи
звідти ні вугілля, передбаченого домовленостями, ні потрібної кількості
енергії. Заборгованість уже зараз становить 500 тисяч доларів, на цю суму
нараховано 5 мільйонів гривень пені, однак розрахунок не зроблено».
За даними ДПА в Криму, ряд суб’єктів комерційної діяльності
Криму за допомогою ЛОРО-рахунків створили мережу підставних структур для
конвертації грошей, виплати нелегальної зарплатні та уникнення сплати податків.
Через те, що податкові органи не мають законодавчих методів перевірки рахунків
в офшорних зонах, вони активно використовуються злочинними елементами для
економічних афер. Так, за даними кримських банків, одна місцева фірма перерахувала
в офшорну зону 15,8 мільйона гривень за 23 дні, інша фірма переказала туди
ж 14,5 мільйона гривень за 36 днів.
Заступник голови ДПА в АРК вважає, що саме з незаконними
фінансовими операціями, приховуванням податків у більшості випадків пов’язано
й так звані інвестиції українських комерційних структур за кордоном. За
1991–99 роки тільки кримськими структурами вкладено за рубежем 5,3 мільйона
доларів, однак ефективність цих вкладень дуже сумнівна. За даними ДПА в
АРК віддача кожного вкладеного долара становить всього 2 центи. Тобто,
ці «інвестори» отримали б прибутків у 10 разів більше, якби залишили валюту
в банках на депозитних рахунках.
Разом iз тим зрозуміло, що ні правоохоронні, ні фіскальні
органи не мають права обмежувати комерційну свободу українських підприємців.
Це справа їх комерційного ризику, якщо вони помилилися і вклали гроші в
збиткову справу. Однак і Федір Костюченко, і Микола Бобров вважають, що
в більшості випадків ці факти пов’язані iз сумнівними фінансовими схемами
і тривіальною конвертацією грошей для використання їх у тіньовому секторі.
Просто не завжди такі схеми можна виявити й довести їх незаконність. І
тільки встановлення в самій Україні сприятливого інвестиційного клімату,
тільки законодавча підтримка українських виробників дасть можливість уникнути
тіньового обороту грошей у зарубіжних банках, що й виключить необхідність
і вигоду такого «бізнесу». Це завдання, як і раніше, не вирішене.
