На добре випробуваній ідеї — звести в одному експозиційному просторі роботи психічно хворих і «нормальних» художників — була побудована виставка «Варіації геніальності», що відкрилася в Арт-центрі на вулиці Костьольній. Подібна експозиція в Києві далеко не перша. Пам’ятаючи про це, організатори постаралися надати антуражу акції максимальної вигадливості та оригінальності. За перепустки відвідувачам видавали значки і марки радянської епохи. Самій виставці передували виступ двох танцюристів, одягнутих у білий лікарняний одяг, і звукові вправи музикантів, які примостилися на драбині. Одним же з найпримітніших експонатів був «прилад для вимірювання геніальності», що виявився насправді спеціальним медичним приладом, призначеним для... трепанації черепа.
Що ж до власне живопису, то останній, як уже сказано вище, був розділений на два види. В першому залі висіли роботи київських авангардистів, які раціонально розраховують свій успіх, а в другому — численні полотна пацієнтів психіатричних лікарень. Побачене залишило подвійне почуття. З одного боку, була очевидною певна натужність претензій «нормалоїдів» на дивацтво мислення та образну розкутість. З іншого боку, роботи психічно хворих підкуповували відкритою емоційністю, яскравістю втілення, якоюсь особливою, дитячою релігійністю (більшість картин — на біблійні теми) і, загалом, дуже відкритим, наївним сприйняттям світу і власних фантазій.
Складно тут говорити про чийсь виграш. Безперечним є одне — доти, доки мистецтво буде страждати на власну нездатність, глядачі, заради яких воно робиться, будуть потерпати від байдужості і до мистецтва, і до багатьох інших речей, а будь- які варіації на тему геніальності й душевних розладів — матимуть характер протокольних і не дуже ефективних заходів.
