У Музеї однієї вулиці відкрилася нова колекція посмертних масок.
Уже третій рік поспіль у виставковому залі київського Музею однієї вулиці проходять виставки, присвячені мистецтву посмертної маски. Як каже директор музею Дмитро Шльонський, враження різні: від несприйняття і страху до зацікавленості та благоговіння. Вже третій рік відвідувачі шукають відповідь на запитання: «Що приховують у собі посмертні маски? Тілесну оболонку, останню думку чи душу?». Дмитро Шльонський говорить, що однозначну відповідь їм навряд чи вдасться знайти, а ось підняти завісу цієї таємниці — можливо.
Нова експозиція під назвою «Біліє істина у темному проваллi» складається із сорок однієї маски відомих діячів української, російської та світової науки і культури. Наприклад, тут можна побачити, як виглядали на смертному одрі Ірина Вільде, Григорій Вірьовка, Анна Ахматова, Остап Вишня, Борис Пастернак та інші. Усього ж в колекції музею зібралося вже близько ста посмертних масок. До них належать — як оригінали, так і перші копії з оригіналів. Колекції таких розмірів існують хіба що в Пушкінському домі в Санкт-Петербурзі та Музеї Д’Орсе в Парижі. Але в Музеї однієї вулиці кажуть, що у них ідея створити таку виставку з’явилася набагато раніше — ще 1999 року.
Зібрати колекцію посмертних масок, як виявилося, нелегко. По-перше, розповідає Шльонський, за останні роки маски практично випали з поля зору дослідників світового мистецтва. По-друге, наукова література з історії посмертної маски дуже незначна. По-третє, такі колекції — це дороге задоволення. Коштують такі маски від нуля до десяти тисяч євро. Ціну в десять тисяч євро, наприклад, призначили в Москві за маску матері Леоніда Брежнєва. Крім того, зазначає Шльонський, у колекціонуванні посмертних масок є один парадокс: оригінали дістаються майже задарма, а ось копії... коштують чималих грошей.
Окрасою експозиції виставки можна назвати матеріали з сімейного архіву легендарного скульптора, автора понад ста двадцяти посмертних масок Сергія Меркурова. Зліпки рук майстра, фото його робіт, листи, документи привіз із Москви його внук Антон. Каже, це все, що збереглося. Так, частина робіт Сергія Дмитровича перебуває у Вірменії, Росії, в приватних руках і тепер — у Києві. За словами Дмитра Шльонського, в Україні слід би відкрити Музей посмертної маски. Колекція вже є. Також співробітниками музею було проведено велику наукову роботу, завдяки якій вдалося встановити авторство майже кожного експоната. Великим подарунком долі для музею стало і знайомство з відомими майстрами — киянином Борисом Довганем і львів’янином Петром Дзиндрою, котрі виготовляли такі маски.
Але зараз, на жаль, в розвитку вітчизняного мистецтва посмертної маски можна спостерігати цілковиту кризу. «Останнім часом в Україні не було знято жодної посмертної маски — ні з Лобановського, ні з Амосова, ні з Стецько...» — говорить пан Шльонський. Тим часом, за його словами, в Іспанії, Німеччині, Франції й до цього дня існують майстерні, де приймаються замовлення на виготовлення будь- яких копій посмертних масок.
