Удень в парку Шевченка зібралися батьки дітей із діагнозом «аутизм», засновники фонду допомоги дітям із синдромом аутизму «Дитина з майбутнім», спеціалісти, які займаються реабілітацією таких дітей, і небайдужі до проблеми люди. Мета — привернути увагу до питання соціалізації таких дітей. В Україні щороку близько 5 тисяч дітей з аутизмом мають іти до школи. Але наші школи не готові їх приймати — згідно з міжнародними нормами, дитину постійно повинен супроводжувати дорослий, а держава не може захистити родину, в якій живе така дитина.
Організатори акції в першу чергу хотіли показати світ очима дітей із синдромом аутизму. Для цього роздали окуляри, в яких одне скельце — червоне, а друге — сине. Якщо дивитися через них, то зникають кольори, особливо червоний. Предмети стають сіро-чорними. Але й це не означає, що всі діти-аутисти саме так бачать світ. Дитина з аутизмом має фрагментарне бачення. Символ цього розладу психіки — пазл, тому що діти-аутисти бачать тільки деталі й намагаються з них створити картинку — зрозуміти, як виглядає світ. Наприклад, дивлячись на маму, дитина може бачити тільки її нафарбовані губи чи яскраву спідницю. Іншого (рук, ніг, волосся) вона може не помічати. Навіть у дзеркалі дитина-аутист може бачити не себе усього, а якусь яскраву деталь. Час від часу пазли змінюються, і дитина помічає щось інше. Найголовніше, що всі діти з такими розладами — різні, вони відрізняються своїм сприйняттям.
— У світі аутизм називають розладом аутичного спектру. І якщо ви знаєте одного аутиста, то ви знаєте тільки одного аутиста, бо всі вони дуже різні, — пояснює консул Європейської асоціації «Аутизм-Європа» Інна СЕРГІЄНКО. — Коли така дитина потрапляє в школу, то не може виконати завдання, яке вимагає вчитель. Тому аутист почувається в класі іноземцем, який не розуміє, чого від нього хочуть. Якщо ми потрапляємо в країну, мови якої не знаємо, то беремо собі перекладача. І такій дитині теж потрібен «перекладач». У всьому світі існує помічник дитини-аутиста, яка іде в школу. Саме над цим ми зараз працюємо. Щоб у дітей був шанс нормально жити у світі.
Батьки сподіваються, що в наших школах відкриватиметься все більше класів з інклюзивною формою навчання, також вірять в те, що нове керівництво Міносвіти прислухається до їхніх вимог та побажань.
— Я б хотіла сказати про основну проблему моєї семирічної дитини: в його виховання, розвиток вкладено досить, щоб він міг інтегруватися у звичайне освітнє середовище. Тому що мій син розмовляє, спілкується, читає і пише. Але я змушена віддати його на індивідуальне навчання, тому що розумію, що ті страхи, які він відчуває серед великої кількості людей, в незнайомій ситуації, не просто не будуть сприяти його розвитку, а зашкодять, — розповідає голова Асоціації батьків дітей з аутизмом Євгенія ПАНІЧЕВСЬКА. — Те, чого наші діти потребують найбільше, — це соціалізація. Для них найважливішою є інша людина. І ця людина має їх супроводжувати настільки довго, наскільки вони матимуть потребу.
