Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Візит примирення — не примирив?

Від приїзду Президента України на Волинь тут багато хто очікував більшого
17 жовтня, 2009 - 00:00
У СМТ. КОЛКИ, МАНЕВИЦЬКОГО РАЙОНУ, ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ ГЛАВА ДЕРЖАВИ ПОКЛАВ КВІТИ ДО ПАМ’ЯТНИХ ЗНАКІВ «КОЛКІВСЬКА РЕСПУБЛІКА» ТА «БОРЦЯМ ЗА ВОЛЮ УКРАЇНИ» / ФОТО МИКОЛИ ЛАЗАРЕНКА

«Десь там далеко на Волині родилась армія УПА...» — вірогідно, що і ці слова з повстанської пісні могли спонукати главу держави День пам’яті УПА провести саме у нашому краї. Але Віктор Ющенко поїхав не в урочище Вовчак, що на Турійщині, де й «родилася УПА», а в містечко Колки у Маневицькому районі. Тут у глибокому німецькому тилу навесні 1943 року почала діяти так звана Колківська республіка: вояки УПА визволили від фашистів п’ять районів Волині. Тут кілька місяців діяв острівець вільної України: з національними органами влади, школами, лікарнями...

Донині жоден український політичний лідер високого рангу не вшановував пам’ять про Колківську республіку, це завжди було свято місцевого, так би мовити, масштабу, хоча й заслуговує на вищий рівень. Окрім того, від Президента України багато хто очікував і більшого, ніж просто вшанування. Тому його промова, котра відбулася у місцевому драматичному театрі, викликала великий резонанс. Хто не зміг потрапити на зібрання, слухав виступ по радіо, телебаченню, знайомився з ним в інтернеті. Не викликали дискусії слова Президента про те, що «такого роду подвиги як Колківська республіка визначають нашу націю, показують, наскільки вона жила мрією суверенної держави... Нація, яка має власну історію, може претендувати на власне майбутнє». А також й інші: «Нам час усвідомити — ми є українці, ми єдині. Історія не може розділяти тих людей, які боролися за незалежність цієї країни». Проте наскільки реалізуються в Україні ці постулати? Ось характерні враження волинян.

Володимир БАНАДА, голова Волинської крайової організації Народного руху України (з 1999 року), радник голови обласної ради:

— У цей день у Луцьку були заплановані власні урочистості з нагоди Дня УПА, в Палаці культури мала відбутися урочиста академія. Про це були відповідні оголошення. Я від імені Обласної ради повинен був вручити чотирьом звитяжцям, чотирьом учасникам національно-визвольного руху, яких так мало залишилося, квіти, грамоти й цінні призи. Проте цю академію перенесли з 15-ї години на 17-у. Виступаючи ще вранці на відкритті фестивалю «Сурми звитяги», я повідомив ветеранів УПА про зміну часу академії. Але в Луцьк приїхав Президент і урочисту академію... відмінили. Де ці нагороди тепер? Зберігаються у мене в сейфі, і повірте, що мені перед ветеранами дуже соромно за зрив урочистостей. Приїзд посадовців будь-якого рангу не повинен стати на заваді запланованому гідному вшануванню борців за незалежну Україну (з приводу відміни академії протест висловили і волинські «свободівці». — Авт.). Багато хто, і я в тому числі, сподівався, що перебуваючи там, де «родилась армія УПА», наш Президент, врешті, оголосить про офіційне визнання вояків УПА. Якщо проти цього й досі Верховна Рада, то Конституція дозволяє Президенту вживати своїх заходів. Нам досить проголошувати гарні і правильні слова. Але, можливо, на Президента хтось впливає? Бо у Рік Бандери він підписав укази про присвоєння звання Героя України Головнокомандуючому УПА Роману Шухевичу і його сину Юрію. А коли цього дочекається Степан Бандера? Та нас досі лише повчають, як жити та як любити Україну. Тому мені, скажу відверто, й не хотілося йти до театру слухати Президента.

Григорій ГУРТОВИЙ, директор Торчинського народного музею, заслужений працівник культури України:

— Я був у театрі й слухав Президента. Виступ справив величезне враження. Я просто відчув, що це мудра людина, він без жодного папірця зробив глибокий аналіз того, що робиться у нашій державі: того безладу, суперечок між гілками влади, джерела кризи... Душею сприйняв його слова про необхідність примирення у суспільстві. Мій батько воював на фронті, був важко поранений, повернувся глибоким інвалідом. Я ж, коли після війни приїхав на Волинь, мав зустрічі з «хлопцями з лісу», і вони мене, як бачите, не вбили. Вони воювали на своїй території, за свою державу, і це треба визнати. Я пережив два Голодомори — у 1933-му і 1947-му, війну, концтабір. Мене знімали з роботи, погрожували судом, бо ніби-то німецький концтабір — це мій великий гріх перед народом. Тому примирення нам необхідне не менш за державність. Проте чи міг Віктор Ющенко вже проголосити Степана Бандеру героєм України? Суспільство ще досить по-різному оцінює це питання, а він, як глава держави, має прислухатися до всіх голосів. Мабуть так. Ось і Колківську республіку вшановано на такому високому рівні. Чому не раніше? Думаю, Президент просто не мав належної інформації. Та й у нас, істориків, її довго не було.

Наталія МАЛІМОН, «День», Волинська область
Газета: 
Рубрика: