Директор iз виробництва заводу Валерій Плащида пояснює наявність заборгованості із зарплати незадовільною роботою попереднього керівництва заводу. Екс-директор заводу ім. Петровського, Володимир Кузьменко звільнився за власним бажанням у минулому році. Звільненню передував скандал навколо сумнівного контракту за участi АТ «Брюс-Кий». Цій компанії із заводу відвантажувалася продукція за заниженими цінами. Причому Спостережлива рада заводу ім. Петровського згоди на підписання цього контракту не давала. Голова Ради Віталій Тімшин пообіцяв пресі розібратися в схемі, яка робила роботу заводу збитковою, але в результаті все обійшлося лише звільненням директора. Коли про цю історію дізнався Президент Леонід Кучма, він доручив уряду створити спеціальну комісію з вивчення справ на заводі. Незабаром після цього було розірвано договір ще з однією компанією, «Приват-інтертрейдінг», яка раніше отримала від уряду право на управління держпакетом акцій підприємства, що складав контрольний 51%. Компанію «Приват-інтертрейдінг» пов’язують iз холдінгом дніпропетровського «Приватбанку», якому безпосередньо належить 13,1% акцій заводу ім. Петровського. Ще одним великим акціонером «Петровки» є зареєстрована в кіпрському офшорі «Оксидентал Менеджмент Компані».
Тепер за наслідки роботи збиткової схеми реалізації продукції протягом минулих років відповідатиме нинішній керівник заводу Сергій Бродський. Згідно з розпорядженням прем’єра Анатолія Кінаха, саме директори держпідприємств нестимуть персональну відповідальність за виконання графіків погашення заборгованості із зарплати. Причому, за словами прем’єра, у разі невиконання графіка буде підійматися питання про розірвання контракту з керівником. Директор з виробництва Валерій Плащида вже сьогодні говорить про можливі складності при виплаті старих боргів із зарплати, посилаючись на завищені тарифи «Укрзалізниці» й дорожчання енергоносіїв. Проте, якби зарплати були єдиною заборгованістю заводу, ситуація б не виглядала так критично.
Сума загальних боргів дніпропетровського заводу ім. Петровського складає близько 650 мільйонів гривень. Кредитори вже кілька разів ініціювали банкрутство підприємства. Внаслідок одного з таких позовів за схемою тіньової приватизації з-під державного контролю вийшло 18% акцій заводу. 29 січня перший віце-прем’єр Олег Дубина повідомив, що Фонд держмайна разом з урядом вже готують позов до Вищого господарського суду, щоб повернути державі цей пакет акцій. Але тим часом позови кредиторів все надходять.
Цілком прийнятним для держави був би варіант продажу державного пакету акцій без пред’явлення до покупця будь-яких важких інвестиційних зобов’язань. Тільки того, що на її плечі ляжуть борги заводу, цілком досить. Але, судячи з усього, уряд iз продажем не поспішає. У зволіканні з приватизацією зацікавлені й деякі політичні сили. В жовтні минулого року парламентський комітет з економічної політики за наполяганням депутата Олексія Марченка вніс завод імені Петровського в перелік об’єктів, продаж яких вважався недоцільним. Тоді, в жовтні, Олексій Марченко пояснював небажаність приватизації заводу ім. Петровського загрозою переходу права власності до «несумлінних інвесторів, які можуть мати на меті знищення підприємства».
Виходячи з ситуації, що склалася, напрошується припущення, що досить багато політичних і комерційних сил можуть бути сьогодні зацікавлені в дестабілізації ситуації навколо заводу. Напередодні виборів тема боргів із зарплати стає дуже рейтинговою у виборців. У той же час частина кредиторів внаслідок зміни керівництва може отримати підвищені шанси на повернення своїх грошей. Не виключено, що на певний період між лівими політиками та бізнесменами можливий союз. Ця ситуація найближчим часом може стати характерною для дуже багатьох підприємств. За даними Кабінету Міністрів, загальна заборгованість підприємств України із заробітної плати складає трохи менше за два мільярди гривень. Причому забезпечити погашення цього боргу уряд збирається в найближчі місяці, що напевно також пояснюється деякими передвиборними міркуваннями (хоча сам прем’єр це і заперечує).
У будь-якому випадку, в умовах відсутності зарплатних і пенсійних боргів в уряді, лівим партіям нічого не залишається, як зосередити свою активність на промислових підприємствах-боржниках iз великою кількістю працюючих. Там їм буде легше знайти вдячну публіку для «антирежимних» лозунгів. І як у минулі роки акції протесту проти боргів «бюджетникам» і пенсіонерам морозили уряд, тепер така ж загроза стає очевидною для великих заводів. І ближче до виборів, очевидно, ця загроза лише наростатиме.
