Незабаром — вибори, і їх ми вже ніяк не можемо уявити без інформації про рейтинги політиків та партій: хтось їм довіряє, хтось критикує, хтось керується у своєму виборі, але однозначно, що більшість українців ними цікавляться.
Як зазначають науковці, в Україні громадяни на побутовому рівні зрівнюють соціологію як науку з рейтингами політиків. Тому показник Київського міжнародного інституту соціології (КМІСу), що 45% українців нині довіряють даним організацій, які «вже давно працюють та публікують результати своїх досліджень», є ще досить високим. Адже політикам довіряє менше людей. Причому, тенденція у нас — позитивна: порівняно з 2002 роком довіра до соціологів, які дають політичні прогнози, зросла майже на 10%. При цьому в Україні стабільно залишається понад третини громадян, яким «важко відповісти» (32% у 2002-му та 35% — у 2009-му). Різниця рівнів довіри у регіонах — незначна: наприклад, у Західній Україні довіряють соціологічним дослідженням 47% громадян, а у Східній — 42%. Детальніше про це та про те, як псують імідж соціологам недобросовісні «соціологічні» фірми «Дню» розповів генеральний директор КМІСу Володимир ПАНІОТТО.
— Володимире Іллічу, 45% довіри українців — це багато чи є ще над чим працювати?
— Я думаю, що це все ж таки мало. Але при цьому потрібно зважити на виступи політиків з телеекранів, які почастішали у нас, починаючи з 2005 року, про те, що не можна довіряти соціологічним дослідженням, бо за кожне заплатили. Але політикам населення, мабуть, довіряє ще менше, ніж соціологам. Все таки в інших країнах таких питань виникає набагато менше. В даному випадку йдеться саме про соціологічні дослідження, які визначають рейтинги політиків. Бо про інші соціологічні дослідження населення майже нічого не знає і сприймає соціологів як людей, які вимірюють переважно різні рейтинги: якщо, наприклад, взяти індекс незадоволеності життям громадян чи інші характеристики, які вивчають соціологи, то це мало кого з людей цікавить... Нині в соціологів, які займаються академічною наукою, навіть є дискусія, що через те, що деякі соціологічні центри і соціологи займаються політичними дослідженнями, це впливає на зниження довіри до академічних соціологів та результатів досліджень. І що, можливо, потрібно відділити одних від інших.
— На вашу думку, це потрібно робити? І чия вина в тому, що соціологію прирівняли до рейтингів?
— Думаю, що навряд чи потрібно. Проблема більше — в якості самих досліджень. А хто в цьому винен? Думаю, що ЗМІ багато в чому відображають те, що цікавить населення — загальний рівень культури. Скажімо, коли планувалося дослідження про вплив добробуту на рівень здоров’я, у Фінляндії зібрали прес-конференцію. Я був на робочій зустрічі і здивувався, думав, що на такий захід мало хто з журналістів прийде — навіть коли будуть вже результати. Та, як показав досвід, прес-конференція тривала аж дві години, прийшло дуже багато журналістів: ми дві години говорили тільки про планування дослідження, вже не кажучи про результати. В Україні це практично неможливо: думаю, у нас на таку прес-конференцію прийде один-два журналісти зі спеціалізованих видань.
— Від чого залежить рівень довіри до соціологічних опитувань, і як відрізнити людям інформацію недобросовісних соціологічних служб від даних інститутів, які вже себе зарекомендували?
— Це дуже просто. Соціологічна асоціація України, яка після 2004 року розкололася і практично не існувала протягом двох років, все ж таки відновилася. У професіоналів звідти і можна дізнатися, які центри можуть проводити соціологічні опитування, а які — ні (на цю тему «День» друкував точку зору Євгена Головахи). Соціологи намагаються зробити акредитацію центрів, які працюють у нас. Крім того, є членство в міжнародних організацій, наприклад, Європейського товариства дослідження громадської думки. Я погоджують з Іриною Бекешкіною, яка говорила, що коли вона виступить і скаже, що винайшла ліки від раку, то це не означає, що брехунами є всі лікарі. Думаю, що в більшій мірі мова йде не тільки про соціологічні служби, скільки про людей, які виступають і називають себе соціологами. При цьому деякі ЗМІ цього не перевіряють, а можливо, спеціально друкують їхню інформацію. А це просто пройдисвіти, які називають себе науковцями, а самих центрів просто не існує.
— Очевидно, що перед виборами їх стане більше?
— Вони вже з’являються, і ближче до виборів їх побільшає.
— Ви прослідували залежність між рівнем довіри до соціологічних даних та політичними симпатіями виборців: наприклад, що соціологам більше довіряють прихильники Арсенія Яценюка (60%) та Юлії Тимошенко (44,6%). На вашу думку, чим це обумовлено?
— До деякої міри це пов’язано із виступами самих лідерів, хоча фактично всі вони — Янукович і Тимошенко особливо, — висловлюють недовіру до соціологічних досліджень. Яценюк — менше. По-друге, все залежить від вікової категорії населення. Скажімо, молодь більше довіряє даним соціологічних досліджень, ніж люди похилого віку (при цьому представники середнього віку в Україні у своїх поглядах з цього приводу не дуже сильно відрізняються між собою). Люди старшого віку довший час жили ще при Радянському Союзі, тож частково це впливає на їхнє теперішнє ставлення до суспільних наук. Молодь же не має пов’язаного з радянськими часами негативного ставлення до соціальних чи гуманітарних наук.
— На вашу думку, рівень довіри до соціологічних досліджень буде зростати, з огляду на зміни, які відбуваються в суспільстві?
— Маю надію, що буде зростати, не зважаючи на критику і на багато виступів, що нібито соціологи куплені. Думаю, що в суспільстві мають знаходитися деякі механізми контролю. Правда, на жаль, той механізм, що зараз пропонується, є таким, що може нанести більше шкоди, ніж користі. Маю на увазі проект закону, який критикує Українська асоціація маркетингу і Соціологічна асоціація України про те, щоб соціологічні центри поставити під контроль держави. Це проект одного з депутатів БЮТ — про те, щоб соціологічним службам видавати ліцензію. Наразі вже є дуже негативний подібний досвід у Білорусі, коли це використовувалося для контролю: хто керуватиме Мін’юстом, той даватиме вказівку, яким центрам закривати рот. Соціологічна асоціація України та Українська асоціація маркетингу і деякі окремі соціологи написали листа в комітет ВР, який буде розглядати проект цього закону, і ми маємо надію, що все ж таки цього не станеться. Натомість дієвим є механізм, який існує в інших країнах — через членство в міжнародних організаціях, він працює набагато ефективніше. Скажімо, членство в організації ESOMAR. Коли ми стали її членом, то в нас кількість замовлень підвищилася в декілька разів. Якщо якість наших досліджень не буде відповідати вимогам цієї поважної організації, нас звідти викинуть. Тому це досить ефективний економічний механізм, який примушує нас робити дослідження європейського рівня.
