Вісім мільярдів сто дванадцять мільйонів сорок одна тисяча сімсот доларів США. Ось так, скромно і зі смаком, представив Кабінет Міністрів уточнені прогнози граничного розміру зовнішнього боргу держави. У проекті бюджету на наступний рік борг, таким чином, збільшиться на $200 млн. до 31 грудня 2003-го. А всього — з гарантіями під кредити конкретним підприємствам — становитиме тринадцять мільярдів шістсот п’ятдесят три мільйони двадцять одну тисячу все тих же доларів. У сценарії «з гарантійними» уряд передбачає стомільйонне полегшення державних боргових зобов’язань перед МВФ, ЄБРР, Світовим банком, Баварським об’єднаним банком тощо. Наведені цифри свідчать, що акценти зовнішнього запозичення, якщо все піде як заплановано, буде послідовно зміщено у бік прямих зобов’язань України перед міжнародними фінансовими організаціями. З одного боку, це дає певні підстави стверджувати, що кількість «гарантованих» державою суб’єктів підприємницької діяльності зростати не повинна...
Проте, у контексті вчорашньої зустрічі міністра фінансів України Ігоря Юшка і керівника проекту «Фонд кредитування муніципального розвитку» Світового банку Лауренса Ханна суму загального зовнішнього боргу України (як і механізми розподілу «гарантованих» грошей, і бюджетне ноу-хау у частині контролю за цим процесом, і багато чого іншого) аналізувати не варто. Не менш примітним при докладному ознайомленні з проектом бюджету-03 виявляється намічене прагнення держави брати у борг від свого імені.
Обговорювали ж учора фінансисти, ймовірно, розмір загального траншу ($150 млн. — стільки, слідуючи тексту головного державного кошторису на наступний рік, має намір отримати уряд до 15. 11. 2014 р.) і суми більш значні — $15 млн., — які чекає Кабмін у рамках згаданої програми наступного року. Мотивацію чергової урядової позики у бюджеті-03 пояснено досить загальними словами: «Реабілітація і розвиток муніципальної інфраструктури; впровадження до Державного бюджету формули для розрахунків трансфертів; удосконалення законодавства шляхом створення відповідної нормативно-правової бази місцевих позик». Серед результатів програми Кабмін чекає «реалізації інвестиційних проектів розвитку муніципальної інфраструктури; формування передбачуваного і прозорого розподілу трансфертів; створення стимулів для кращого управління фіскальними справами на рівні муніципалітетів; поліпшення рівня життя в окремих регіонах».
Про які регіони і про рівень чийого життя йдеться у бюджеті-03, нічого не сказано. Є сумніви, що про це буде сказано взагалі (якщо, звичайно, у процесі бюджетних торгів інформація не вийде зі стін Верховної Ради). Відомо тільки, що надходження грошей ззовні стоять у проекті параграфа 3 поруч з фінансуванням державного бюджету.
Утім, розвиток муніципальної інфраструктури — справа (тут з Мінфіном складно не погодитися) добра. Іноземні, та й вітчизняні інвестори давно і безрезультатно непокояться з приводу самоуправства адміністрацій на місцях. А формула, за якою центральна влада обчислює пріоритетність міжбюджетних трансфертів (якому регіону і скільки дати?), кожного року стає предметом гострої дискусії у парламенті. Питання в іншому: «Чи треба для цього брати у борг $150 млн.?» Хочеться вірити, що частину цих коштів буде розцінено державою як інвестиції, а не базис для своєї законотворчості.
Є в проекті бюджету-03 і більш цікаві приводи взяти гроші в борг прямо (всього цих приводів заплановано на наступний рік вісімнадцять). І, якщо у випадку з проектами «Модернізації систем водопостачання та водовідведення м. Львова» (під який від Світового банку потрібно до 15. 08. 2021 р. $24 250 тис., з них $6 710 тис. — наступного року) і «Розширення теплопостачання м. Севастополя» (до 15. 03. 2022 — $28 190 тис., $1 890 тис. з яких — у 2003-му), нарівні з побоюваннями з приводу не зовсім цілеспрямованого використання сум (занадто вже великі їхні розміри) тліють надії, що львів’яни, які вже кілька років страждають від суворого графіку подачі води, і жителі Севастополя, які мають проблеми з теплопостачанням, будуть задоволені. А ось, наприклад, «Реформування державної статистики» на «вимоги ринкової економіки» до 01. 07. 2023 року за тридцять мільйонів доларів США (на 880 тисяч розраховують наступного року) вражає. Що ще вразило, так це обгрунтування програмних позик на модернізацію податкової служби (у 2003-му хочуть $3 500 000, сума загального траншу — $100 млн. (!), держказначейства (відповідно — $1 650 000 і 16 400 000), реконструкції Зміївської ТЕС (тільки від Консорціуму німецьких банків на чолі з АКА — до 30. 12. 2013 — 32 367 350 євро) тощо.
Один з авторитетних експертів «Дня» якось припустив, що набагато більше враження на середньостатистичного громадянина справила б елементарна арифметична дія, щоб показати, яку реальну допомогу могли б надати міжнародні фінансові організації кожному окремо взятому жителю нашої країни. Або, що вразило б напевно, яку суму на даний момент винен кожен окремо взятий житель організаціям, з якими він знайомий тільки завдяки ЗМІ. Проте, робити цього, очевидно, не варто. І не тому, що економічна наука називає процедуру подібних обчислень нездійсненною. Рано чи пізно оплачувати рахунки держави будуть платники податків у повному обсязі. Просто так уже повелося, що чиновники позичають, а громадяни віддають.
ДО РЕЧІ
Урядова делегація України на майбутніх переговорах із МВФ запропонує розпочати нову програму кредитування — так званий попереджуючий стандарт, інформує Інтерфакс-Україна. Про це перед від’їздом до Вашингтона для участі у черговому засіданні МВФ та Світового банку повідомив міністр економіки та з питань європейської інтеграції України Олександр Шлапак. Міністр зазначив, що умови нової програми кредитування традиційні для МВФ, але від «класичного stand-by» відрізняються тим, що гроші позичальнику виділяють тоді, коли він цього потребує. Міністр зазначив, що всі умови щодо термінів реалізації програми та обсягу кредиту за нею ще неодноразово обговорюватимуть на переговорах із МВФ. Водночас він передбачив, що програму буде реалізовано протягом 3—5 років, а обсяг кредиту за нею становитиме $600—800 млн., повідомляє Петро ІЖИК, «День».
