Перша в історії футболу незалежної України повноцінна перемога в міжнародних змаганнях стала історією. Ще тривають ігри відбору до Кубка світу 2006 року, а ми вже встигли урочисто відзначити перше місце збірної України в груповому турнірі, причому неодноразово. Вперше ми по-справжньому раділи в червні, коли перемога в гостях над Грецією практично забезпечила українцям першість у групі. Вдруге радість прийшла до нас у вересні після нічиєї нашої збірної в матчі з Грузією, коли конкуренти поділили очки й Україна вже офіційно посіла перше місце у своїй групі. Втретє салют гримів над заповненим «Олімпійським» після закінчення матчу з Туреччиною, який наша збірна програла 0:1. Вчетверте ми підняли уявні келихи 8 жовтня в Дніпропетровську, де збірна України завершила відбірковий турнір нічиєю проти Албанії з рахунком 2:2. І, нарешті, в неділю, 9 жовтня, на майдані Незалежності відбулося головне святкування. Віддамо належне організаторам яскравого видовища і футболістам, які створили для цього привід. І повернемося на футбольне поле.
Напередодні гри проти Албанії тренеру Національної збірної Олегу Блохіну довелось вирішувати незвичне для вітчизняних тренерів завдання — настроювати команду на гру, яка не мала жодного турнірного значення. Унікальність ситуації полягала в тому, що зазвичай такі проблеми з’являються після того як шанси на загальний успіх втрачено. Саме таке становище було в албанців, які достроково втратили шанси на продовження боротьби за Кубок світу. Достроковий же вихід до світового форуму, який стався з Україною, є незвичним для будь-якої команди.
Ми поки що не Італія чи Англія, які живуть футболом і роблять кожну гру своєї збірної історичною подією. Несподівано ставши переможцями, наші футболісти та тренери поки що не усвідомили своєї нової ролі в житті країни. І це нормально: досі в нас ніхто у футболі такого рівня не перемагав.
Вщерть заповнений стадіон у Дніпропетровську, де матч світової першості став спортивною подією року, не мав жодних сумнівів у перемозі українців. У розташованих неподалік стадіону «Метеор» супермаркетах спритні рекламні менеджери опитували покупців, які, прямуючи на футбол, передрікали команді гостей поразки з різними, але переконливими рахунками.
На полі ж всі побачили дві загалом рівні команди. Якби не знати, що одна з них достроково виграла відбірковий турнір, а друга безнадійно застрягла на четвертому місці у групі. Не маючи турнірних завдань, команди боролися за престиж і робили це однаково успішно. В першій половині гри нашій команді традиційно щастило: албанці не забили в трьох створених для цього моментах, а наші створили гол практично з нічого на останніх секундах тайму. Після перерви фортуна з поля зникла, а без неї наші наробили купу помилок у захисті й «привезли» собі два м’ячі. Не допустити конфузу збірній України допоміг точний удар за чотири хвилини до фінального свистка.
Нічия 2:2 не могла вплинути на підсумок виступу команд у відборі до Кубку світу, так само як не вплинула вона на хід заздалегідь запланованого вшанування нашої збірної. Наступного дня були сказані потрібні слова, футболісти й тренери отримали заслужену порцію народної подяки. Все було, як належить — із музикою та феєрверками.
Напередодні футбольна Україна відзначала тридцятирiччя виграшу київським «Динамо» в 1975 році європейського Суперкубку. Учасники тих славних подій не раз згадували Валерія Лобановського, який уже наступного дня після тріумфу казав футболістам, що свято закінчилося. Серед тих, кому Лобановський говорив тридцять років тому ці слова, був і нинішній тренер збірної України. Мабуть, Олег Блохін із певним полегшенням сприйняв завершення торжеств і поздоровлень самому собі. Він знає, що попереду багато роботи, і, судячи з усього, вже готовий працювати. Аби ми мали привід не тільки згадувати нинішній успіх збірної України, а й урочисто відзначати успіхи нові.
ВРАЖЕННЯ
Сергій ДОВГАЛЬ, заступник голови Дніпропетровської обласної організації «Просвіта»:
— Початок матчу між збірними України й Албанії мене просто вразив — для Дніпропетровська це було небачене видовище. На всіх сидіннях, очевидно, це була ідея представників Федерації футболу, лежали друковані тексти Гімну України, причому зворотний бiк в уболівальників нижніх рядів був жовтий, а у верхніх — синiй. Тому коли заспівали гімн, його підтримали тисячі уболівальників, а трибуни перетворилися на імпровізований український прапор. На присутніх це справило велике враження, і такий емоційний патріотичний настрій панував протягом усього матчу. Хочу відзначити ще одну знаменну подію — вдень, за кілька годин до матчу, біля будівлі Iнституту фізкультури відкрили пам’ятник колишньому воротарю Національної збірної України Сергію Перхуну, який загинув, травмувавшись на футбольному полі. На відкритті було дуже багато дніпропетровських уболівальників і спортсменів. Загалом минула субота в Дніпропетровську стала великою футбольною подією.
Анатолій ШИНКАРЕНКО, спортивний оглядач телевізійної компанії «Приват» (Дніпропетровськ):
— Я вважаю, що матч між збірними України й Албанії став великим футбольним святом для Дніпропетровська. Якби він відбувався в Києві, був би зовсім не той ефект. Столичні вболівальники пересичені матчами такого рівня, а в регіонах — це подія. Любителі футболу їхали до Дніпропетровська навіть із сусідніх областей — Харкова, Черкас, Запоріжжя, Херсона, Одеси. Стадіон був вщент заповнений. Показово, що приїхало й багато відомих людей, наприклад, два колишні президенти України — Л. Кучма та Л. Кравчук. Відігратися українську збірну, на мій погляд, примусив шалений патріотичний настрій трибун, які перед матчем, стоячи, співали Гімн України. Враження було таке, що енергія вболівальників гнала в атаку наших футболістів.
