Резонансна «справа Гонгадзе» пережила ще одну владу. За президентства Януковича вона мала шанс отримати остаточну юридичну крапку відносно організаторів вбивства журналіста. Але не сталося. Правда, саме в цей період вперше була зроблена спроба притягнути до відповідальності замовників злочину. У 2011-му порушили кримінальну справу проти колишнього президента Кучми, якого звинуватили в замовленні вбивства журналіста Гонгадзе та викрадення і побиття громадського діяча Подольського. Пізніше суди визнали постанову ГПУ незаконною. Проте, після вступу в дію нового КПК, ця справа знову була порушена. Розслідування триває і досі.
Головного ж виконавця злочинів проти Гонгадзе та Подольського — екс-начальника департаменту зовнішнього спостереження МВС України Олексія Пукача — таки засудили. Печерський райсуд Києва в січні 2013-го виніс вирок у вигляді довічного ув’язнення. Згодом засуджений і сторони процесу за різними мотивами оскаржили це рішення. Спроба розглянути їх була через рік — 21 січня 2014-го, але в цей день суд ніяких рішень по суті не приймав і переніс засідання на 12 березня. За цей час в Україні змінилася влада. Тепер відповідальність за долю цієї резонансної і історичної справи на неї.
І одразу скандал. Учора журналістів, яких зібралося не мало, не пустили в зал засідань. Виявляється, на минулому засідання суд ухвалив рішення, що наступний процес буде закритим. Але судді, напевно, не врахували, що попереднє засідання було відкритим і за ним спостерігало чимало журналістів. Вчора вони були дуже здивовані — як суд може бути закритим, якщо минулого разу про це ніхто не оголошував?
Хоч засідання проходило за зачиненими дверима, в коридорі було чутно потерпілого у справі Подольського, який обурювався такою поведінкою суддів. «Сьогодні суд пішов на відверту брехню, до якої приєдналися і прокуратура, і адвокат Мирослави Гонгадзе — Валентина Теличенко, — коментує «Дню» Подольський. — Вони стверджували, що минулого разу суд ухвалив рішення про закритість процесу. Але всі ми прекрасно знаємо, що цього не було. Все це робиться для того, щоб закрити справу. Мене дуже здивувала позиція пані Теличенко. Вона фактично зайняла позицію захисту інтересів Кучми».
У відповідь Валентина Теличенко заявила журналістам: «Суд вирішив звернутися до державного експерта з питань таємниць, щоб він дав відповідь — чи можна проводити апеляційний розгляд «справи Пукача» у відкритому режимі. Всі сторони процесу за винятком потерпілого Подольського висловилися, що питання про відкритість чи закритість процесу — на розсуд суду. Мене дивує така постановка питання, оскільки в суді першої інстанції я піднімала це питання — мені відмовили. Державний експерт може оцінити наявність державної таємниці чи ні в конкретному тексті, але якщо йдеться передбачення на майбутнє (буде чи не буде державна таємниця в конкретному судовому процесі), то державний експерт не уповноважений робити такі висновки».
Отже, після наради Апеляційний суд Києва переніс засідання на 11 годину 28 квітня. Теличенко одразу заявила, що «розглядаю це як чергове зволікання із розглядом апеляційної скарги». Подольський натомість наголошує: «Сьогодні ми переконалися, що суд продовжує бути ручним і керується вказівками згори. Прізвища керівників держави змінилися, а методи залишилися старі. Нинішній політичний режим фактично йде стопами Ющенка, який в свій час дав гарантії недоторканості Кучмі. Не знаю чи давали якісь гарантії сьогоднішні керманичі Януковичу, але ми бачимо, що жодна особа з попередньої влади не затримана. Це свідчить про те, що ніхто не хоче розслідувань вбивства «Небесної Сотні», викрадення і побиття людей».
Навряд чи у когось є сумнів, що ця резонансна справа, яка триває вже чотирнадцятий рік, є принциповою для суспільства. Її відкритість потрібна, зокрема, для того, щоб пролити світло на діяльність так званих «ескадронів смерті», які викрадали, знущалися і вбивали протестувальників під час останніх подій в Україні. Подольський стверджує, що методи цих «перевертнів в погонах», які вони свого часу застосовували по відношення до нього і Гонгадзе, ідентичні до тих, які здійснювалися під час вбивства Юрія Вербицького чи побиття Ігоря Луценка.
